Однією з найкрасивіших мов у світі є українська. Існує думка, що за своєю мелодійністю, милозвучністю вона поступається лише італійській. Можливо, з цим доречно було б посперечатися, та річ не в тому. Особисто я щиро пишаюся життєздатністю нашої рідної мови, що пройшла через віки крізь численні випробування, але збереглася у всій своїй красі та багатогранності.
Протягом багатьох сторіч існування української нації чимало ворогів намагалися позбавити народ не тільки волі, але й знищити його власну мову, культуру, традиції. Руйнувалися храми, пам'ятки архітектури, знищувалися рукописи, але мова жила. З покоління в покоління передавалися твори народного епосу — билини, сказання, балади, пісні, в яких відтворилося історичне минуле .українського народу, його героїчна боротьба проти поневолювачів. Кілька разів переживала українська культура, а разом і мова періоди занепаду і відродження. Неабиякий внесок у прогресивні процеси розквіту мовної культури нашої країни зробили великі письменники і поети ХІХ-ХХ сторіч — Іван Франко, Леся Українка, Панас Мирний, Марко Вовчок, Михайло Стельмах та багато інших літераторів і митців минулого та сучасності. Вустами Лесі Українки наче стверджує наша рідна мова: «Ні, я жива! Я вічно буду жити!».
Безперечно, без своєї мови не може існувати нація. Це питання набуло особливої актуальності в наш час, коли Україна обрала шлях незалежності. Адже мова — це сила яка об'єднує людей в їхніх прагненнях і спогадах, у спільному створенні нового суспільства.
Поки що, на жаль, чисту літературну українську мову можна здебільшого почути з екранів телевізорів, по радіомовленню. Очевидно, не всі з нас ще усвідомлюють, що народ, який поважає себе, має шанувати свою мову, прагнути її вдосконалення і поширення. А без поваги до себе, як відомо, годі чекати відповідного ставлення від інших.
Однією з найкрасивіших мов у світі є українська. Існує думка, що за своєю мелодійністю, милозвучністю вона поступається лише італійській. Можливо, з цим доречно було б посперечатися, та річ не в тому. Особисто я щиро пишаюся життєздатністю нашої рідної мови, що пройшла через віки крізь численні випробування, але збереглася у всій своїй красі та багатогранності.
Протягом багатьох сторіч існування української нації чимало ворогів намагалися позбавити народ не тільки волі, але й знищити його власну мову, культуру, традиції. Руйнувалися храми, пам'ятки архітектури, знищувалися рукописи, але мова жила. З покоління в покоління передавалися твори народного епосу — билини, сказання, балади, пісні, в яких відтворилося історичне минуле .українського народу, його героїчна боротьба проти поневолювачів. Кілька разів переживала українська культура, а разом і мова періоди занепаду і відродження. Неабиякий внесок у прогресивні процеси розквіту мовної культури нашої країни зробили великі письменники і поети ХІХ-ХХ сторіч — Іван Франко, Леся Українка, Панас Мирний, Марко Вовчок, Михайло Стельмах та багато інших літераторів і митців минулого та сучасності. Вустами Лесі Українки наче стверджує наша рідна мова: «Ні, я жива! Я вічно буду жити!».
Безперечно, без своєї мови не може існувати нація. Це питання набуло особливої актуальності в наш час, коли Україна обрала шлях незалежності. Адже мова — це сила яка об'єднує людей в їхніх прагненнях і спогадах, у спільному створенні нового суспільства.
Поки що, на жаль, чисту літературну українську мову можна здебільшого почути з екранів телевізорів, по радіомовленню. Очевидно, не всі з нас ще усвідомлюють, що народ, який поважає себе, має шанувати свою мову, прагнути її вдосконалення і поширення. А без поваги до себе, як відомо, годі чекати відповідного ставлення від інших.