Я не жалуюсь на тебе, доле: Добре ти вела мене, мов мати.
Таж де хліб родити має поле,
Мусить плуг квітки з корінням рвати.
Важко плуг скрипить у чорній скибі,
І квітки зітхають у сконанню…
Серце рвесь, уста німі, мов риби,
І душа вглибляєсь в люту рану.
А ти йдеш з сівнею й тихо сієш
В чорні скиби й незарослі рани
Нове сім’я, новії надії,
І вдихаєш дух життя рум’яний.
зробити характеристику цього вірша
извините но Я не знаю украинский