Помітна особливість літературного процесу 30-х років ХІХ століття — перехід до нового напрямку в мистецтві: реалізму, поява якого була підготовлена усіма існуючими раніше напрямками. До початку 1840-х років реалізм зайняв в мистецтві домінуюче місце. Ключем до людини у стародавній літературі була віра, у класицизму — розум, а в романтизму — почуття. Реалізм приходить до розуміння того, що універсальним ключем є правдиве відтворення життя у всій сукупності його проявів. Тому найважливішою особливістю реалістичного мистецтва стає вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності зображення.
Кожна людина несе в собі систему моральних і культурних цінностей своєї епохи. До виникнення реалізму підхід до зображення людини в літературі був дещо одностороннім. Класицисти зображували людину головним чином з боку її обов’язків перед державою і дуже мало цікавилися його побутом, сімейним, приватним життям. Сентименталісти, навпаки, перейшли до зображення її особистого життя, почуттів і переживань. Романтики теж цікавилися світом почуттів і пристрастей людини, наділяючи їх винятковою силою, ставлячи людину в незвичайні умови.
Письменники-реалісти зображують людину багатогранно, з одного боку, створюючи неповторний літературний образ, а з іншого — прагнучи виразити в конкретному літературному героєві типові риси цілої епохи, цілого покоління. Це створення типових характерів у типових обставинах і є головною відмінною рисою реалізму. Крім того, реалістичному творові притаманний психологізм — зображення типового характеру у всіх складних і суперечливих особливостях людської натури, у взаємозв’язку з навколишнім середовищем, природою і людьми.
У XIX столітті реалізм має два напрямки. Один робить акцент на результатах соціально-історичного розвитку і освоює соціальне становище людей і їхні соціальні звичаї негативно, в комічному викритті. В іншому напрямку акцент робиться на особистій самоцінності людини, на художньому виявленні внутрішнього духовного багатства особистості, її прагнень, власних можливостей.
Объяснение:
Помітна особливість літературного процесу 30-х років ХІХ століття — перехід до нового напрямку в мистецтві: реалізму, поява якого була підготовлена усіма існуючими раніше напрямками. До початку 1840-х років реалізм зайняв в мистецтві домінуюче місце. Ключем до людини у стародавній літературі була віра, у класицизму — розум, а в романтизму — почуття. Реалізм приходить до розуміння того, що універсальним ключем є правдиве відтворення життя у всій сукупності його проявів. Тому найважливішою особливістю реалістичного мистецтва стає вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності зображення.
Кожна людина несе в собі систему моральних і культурних цінностей своєї епохи. До виникнення реалізму підхід до зображення людини в літературі був дещо одностороннім. Класицисти зображували людину головним чином з боку її обов’язків перед державою і дуже мало цікавилися його побутом, сімейним, приватним життям. Сентименталісти, навпаки, перейшли до зображення її особистого життя, почуттів і переживань. Романтики теж цікавилися світом почуттів і пристрастей людини, наділяючи їх винятковою силою, ставлячи людину в незвичайні умови.
Письменники-реалісти зображують людину багатогранно, з одного боку, створюючи неповторний літературний образ, а з іншого — прагнучи виразити в конкретному літературному героєві типові риси цілої епохи, цілого покоління. Це створення типових характерів у типових обставинах і є головною відмінною рисою реалізму. Крім того, реалістичному творові притаманний психологізм — зображення типового характеру у всіх складних і суперечливих особливостях людської натури, у взаємозв’язку з навколишнім середовищем, природою і людьми.
У XIX столітті реалізм має два напрямки. Один робить акцент на результатах соціально-історичного розвитку і освоює соціальне становище людей і їхні соціальні звичаї негативно, в комічному викритті. В іншому напрямку акцент робиться на особистій самоцінності людини, на художньому виявленні внутрішнього духовного багатства особистості, її прагнень, власних можливостей.