Наприкінці 1920-х років у Харкові, тодішній столиці УСРР, за відома Сталіна спеціально для українських письменників та інших діячів культури УСРР зводять будинок. Його спроектовано міським архітектором Харкова Михайлом Дашкевичем. Тут передбачено все для зручності мешканців — просторі світлі кімнати, високі стелі, великі вікна. Поряд навіть розбили сквер, аби ті, хто житимуть тут, мали де відпочити. Шістдесят чотири комфортабельні квартири, їдальня, солярій, обслуговуючий персонал — справжній рай для творців літератури. Тоді в новобудову будинку літератора було розселено десятки геніальних українських письменників, поетів, художників, сценаристів, акторів. Під один дах переїжджають Микола Хвильовий, Остап Вишня, Михайль Семенко, Анатоль Петрицький, Антін Дикий та інші.
Утім, цей рай оснащують спеціальною системою та мережею агентів, завдяки яким автори тримаються під контролем радянських спецслужб. Зокрема, на деяких письменників доносять власні дружини-агентки, на деяких — служниці. Також знаходяться під контролем усі, хто відвідує цей будинок, серед них — Бертольт Брехт, Теодор Драйзер, Бруно Ясенський, які приїздять до Харкова на Міжнародну конференцію революційних письменників 1930 року. Українські письменники гають наслідки Голодомору 1932-33 рр., у в результаті чого ситуація загострюється.
Дехто з письменників чинить самогубство, дехто потрапляє в божевільню. Під час сталінських репресій було заарештовано мешканців сорока квартир із шістдесяти трьох. Колись новобудову називали будинок «Слово», бо сама споруда мала в плані літеру «С». Та вже за кілька років цей будинок називали «Крематорій» або ДПЗ — «дом предварительного заключения»
Я НЕ ЗНАЮ ЧИ ВОНО
Наприкінці 1920-х років у Харкові, тодішній столиці УСРР, за відома Сталіна спеціально для українських письменників та інших діячів культури УСРР зводять будинок. Його спроектовано міським архітектором Харкова Михайлом Дашкевичем. Тут передбачено все для зручності мешканців — просторі світлі кімнати, високі стелі, великі вікна. Поряд навіть розбили сквер, аби ті, хто житимуть тут, мали де відпочити. Шістдесят чотири комфортабельні квартири, їдальня, солярій, обслуговуючий персонал — справжній рай для творців літератури. Тоді в новобудову будинку літератора було розселено десятки геніальних українських письменників, поетів, художників, сценаристів, акторів. Під один дах переїжджають Микола Хвильовий, Остап Вишня, Михайль Семенко, Анатоль Петрицький, Антін Дикий та інші.
Утім, цей рай оснащують спеціальною системою та мережею агентів, завдяки яким автори тримаються під контролем радянських спецслужб. Зокрема, на деяких письменників доносять власні дружини-агентки, на деяких — служниці. Також знаходяться під контролем усі, хто відвідує цей будинок, серед них — Бертольт Брехт, Теодор Драйзер, Бруно Ясенський, які приїздять до Харкова на Міжнародну конференцію революційних письменників 1930 року. Українські письменники гають наслідки Голодомору 1932-33 рр., у в результаті чого ситуація загострюється.
Дехто з письменників чинить самогубство, дехто потрапляє в божевільню. Під час сталінських репресій було заарештовано мешканців сорока квартир із шістдесяти трьох. Колись новобудову називали будинок «Слово», бо сама споруда мала в плані літеру «С». Та вже за кілька років цей будинок називали «Крематорій» або ДПЗ — «дом предварительного заключения»