Окрім давніх систем писемності у вигляді «рисок та резів» основною системою писемності була кирилиця.
Пояснення:
Поєднавши староболгарську мову та грецький алфавіт, слов’янські просвітителі Кирило та Мефодій створили глаголицю – слов’янську абетку. А їх учні вже розробили кирилицю, яка була зручніша за свою попередницю. З усім тим, побутує думка, що кирилиця була першою.
Дослідники мови кажуть, що на початку 10 століття у наших предків вже існувала писемність. Стародавній алфавіт базувався на грецькій мові - і це не дивно, враховуючи давні зв’язки із греками східних слов'ян у Візантії.
Доказом існування власної оригінальної абетки в давній українській мові є знаходження знаків на стінах собору.
Прийняття християнства на нашій землі поширили старослов’янську, або староболгарську літературну мову - мову православної церкви.
Вчені стверджують, що в Київській Русі існували два варіанти писемної літературної мови: церковнослов'янська, на якій були написані найважливіші богослужбові книги, і церковнослов'янська з великими вкладками живої мови (пізніше її називають середньоукраїнською) - писали нею різні праці та літературні твори світської течії.
Однак обидві письмові мови суттєво відрізняються від того часу, коли жила українська мова, що використовується в розмові.
Відповідь:
Окрім давніх систем писемності у вигляді «рисок та резів» основною системою писемності була кирилиця.
Пояснення:
Поєднавши староболгарську мову та грецький алфавіт, слов’янські просвітителі Кирило та Мефодій створили глаголицю – слов’янську абетку. А їх учні вже розробили кирилицю, яка була зручніша за свою попередницю. З усім тим, побутує думка, що кирилиця була першою.
Дослідники мови кажуть, що на початку 10 століття у наших предків вже існувала писемність. Стародавній алфавіт базувався на грецькій мові - і це не дивно, враховуючи давні зв’язки із греками східних слов'ян у Візантії.
Доказом існування власної оригінальної абетки в давній українській мові є знаходження знаків на стінах собору.
Прийняття християнства на нашій землі поширили старослов’янську, або староболгарську літературну мову - мову православної церкви.
Вчені стверджують, що в Київській Русі існували два варіанти писемної літературної мови: церковнослов'янська, на якій були написані найважливіші богослужбові книги, і церковнослов'янська з великими вкладками живої мови (пізніше її називають середньоукраїнською) - писали нею різні праці та літературні твори світської течії.
Однак обидві письмові мови суттєво відрізняються від того часу, коли жила українська мова, що використовується в розмові.