З дитинства книжка була і залишається для мене великою таємницею і чудовим товаришем. Вона відкрила мені красу рідного слова, дала можливість відвідати інші країни, познайомила з багатьма героями, які стали моїми хорошими друзями. Люблю читати різні книжки, але найбільше подобаються ті, в яких розповідається про життя і долю моїх ровесників.
Під час літніх канікул я також не залишала книги без своєї уваги, адже з ними так приємно відпочивати.
Велике задоволення я отримала, читаючи роман американської письменниці Елеанор Портер «Полліанна». Головна героїня твору – дівчинка Полліанна. Вона моя ровесниця. Зовні героїня не дуже гарна. «… худенька дівчинка в червоній картатій сукні з волоссям, заплетеним у дві товсті коси… гарне личко у ластовині виглядало з-під солом’яного капелюшка,» – так автор змальовує її портрет. І я відразу мовби побачила свою однокласницю Тетянку. Чомусь перехотілося читати (Тетянка своєю поведінкою мало кому подобається в нашому класі). Але письменниця підкреслює незвичайну красу блакитних очей Полліанни, в яких відтворюється красива і чиста її душа.
Сторінка за сторінкою книга поступово відкривала для мене непросту і незвичайну історію життя маленької героїні. На її долю випало багато випробувань: рано залишилася сиротою, потім отримала тяжку травму хребта й була прикута до ліжка. Як я її жаліла! Але мама сказала, що цього робити не потрібно, бо Полліанна – сильна дівчинка (мама читала роман зі мною). І справді, дівчинка, незважаючи на все, радіє кожному дню і намагається до всім, з ким зустрічається. Під її впливом змінюються мешканці містечка Белдінгсвіль, які звикли жити лише для себе, замкнувшись у своєму дріб’язковому світі. Це інвалід місіс Сноу і містер Джон Пендлстон, і служниця Ненсі. А як Полліанна переймається долею свого однолітка Джиммі Біна!
Та чи не найбільше змінюється тітка Поллі, яка до приїзду Полліанни жила за суворими законами, робила будь-яку справу з посиленим почуттям обов’язку. Вона не вміла радіти і любити по-справжньому. Полліанна своєю душевністю та умінням радіти всьому, що трапляється в житті, змушує тітку стати кращою, доброю і щирою. І згодом та знаходить щастя разом із лікарем Чілтоном. Під впливом одинадцятирічної дівчинки персонажі роману змінюються, знаходять своє щастя, родинний затишок.
Мені дуже хочеться бути схожою на Полліанну, маленьку дівчинку, котра вміла «грати в радість». Хочу бути такою ж щирою, відвертою і душевною, радувати своїми добрими вчинками і підтримкою маму, тата і всіх, хто живе поряд зі мною та піклується про мене. Обов’язково розповім однокласниці Тані про Полліанну і пораджу прочитати твір Елеанор Портер. Вірю, що вона теж зміниться на краще під впливом цієї героїні. Адже, як стверджувала письменниця: «… кожний несе в собі добре світло, треба тільки вміти відкрити свою душу і подарувати це світло людям». Тож нехай це світло радості і щирості буде поряд зі мною, з кожним, хто живе на нашій чудовій планеті Земля. І тоді запанують серед людей мир, злагода, добро і милосердя і прийде до кожного Божа благодать. Я вірю в це.
так, тому що вона завжди позитивна і намагається усіх розвеселити
З дитинства книжка була і залишається для мене великою таємницею і чудовим товаришем. Вона відкрила мені красу рідного слова, дала можливість відвідати інші країни, познайомила з багатьма героями, які стали моїми хорошими друзями. Люблю читати різні книжки, але найбільше подобаються ті, в яких розповідається про життя і долю моїх ровесників.
Під час літніх канікул я також не залишала книги без своєї уваги, адже з ними так приємно відпочивати.
Велике задоволення я отримала, читаючи роман американської письменниці Елеанор Портер «Полліанна». Головна героїня твору – дівчинка Полліанна. Вона моя ровесниця. Зовні героїня не дуже гарна. «… худенька дівчинка в червоній картатій сукні з волоссям, заплетеним у дві товсті коси… гарне личко у ластовині виглядало з-під солом’яного капелюшка,» – так автор змальовує її портрет. І я відразу мовби побачила свою однокласницю Тетянку. Чомусь перехотілося читати (Тетянка своєю поведінкою мало кому подобається в нашому класі). Але письменниця підкреслює незвичайну красу блакитних очей Полліанни, в яких відтворюється красива і чиста її душа.
Сторінка за сторінкою книга поступово відкривала для мене непросту і незвичайну історію життя маленької героїні. На її долю випало багато випробувань: рано залишилася сиротою, потім отримала тяжку травму хребта й була прикута до ліжка. Як я її жаліла! Але мама сказала, що цього робити не потрібно, бо Полліанна – сильна дівчинка (мама читала роман зі мною). І справді, дівчинка, незважаючи на все, радіє кожному дню і намагається до всім, з ким зустрічається. Під її впливом змінюються мешканці містечка Белдінгсвіль, які звикли жити лише для себе, замкнувшись у своєму дріб’язковому світі. Це інвалід місіс Сноу і містер Джон Пендлстон, і служниця Ненсі. А як Полліанна переймається долею свого однолітка Джиммі Біна!
Та чи не найбільше змінюється тітка Поллі, яка до приїзду Полліанни жила за суворими законами, робила будь-яку справу з посиленим почуттям обов’язку. Вона не вміла радіти і любити по-справжньому. Полліанна своєю душевністю та умінням радіти всьому, що трапляється в житті, змушує тітку стати кращою, доброю і щирою. І згодом та знаходить щастя разом із лікарем Чілтоном. Під впливом одинадцятирічної дівчинки персонажі роману змінюються, знаходять своє щастя, родинний затишок.
Мені дуже хочеться бути схожою на Полліанну, маленьку дівчинку, котра вміла «грати в радість». Хочу бути такою ж щирою, відвертою і душевною, радувати своїми добрими вчинками і підтримкою маму, тата і всіх, хто живе поряд зі мною та піклується про мене. Обов’язково розповім однокласниці Тані про Полліанну і пораджу прочитати твір Елеанор Портер. Вірю, що вона теж зміниться на краще під впливом цієї героїні. Адже, як стверджувала письменниця: «… кожний несе в собі добре світло, треба тільки вміти відкрити свою душу і подарувати це світло людям». Тож нехай це світло радості і щирості буде поряд зі мною, з кожним, хто живе на нашій чудовій планеті Земля. І тоді запанують серед людей мир, злагода, добро і милосердя і прийде до кожного Божа благодать. Я вірю в це.