Приємно вдихнути свіжість холодного повітря. По берегах річки здійнялися густі ранкові тумани. І якось боязко вдивлятися в цю густу туманну вогкість. Всі предмети набувають обрисів чогось таємничого й невідомого.
Ось схилилося щось над річкою, над масивним берегом химерне зображення жінки з коромислом… Може, я потрапив у казку? І тут на мить туман трохи розсіюється, і я бачу перед собою плакучу вербу, що схилила свої кучеряві гілки до води. Вода темна й холодна. Здається, вона таїть в собі багато цікавого, незвіданого… Рибалки люблять ось так у тиші закинути самотню вудку. І нехай осіннє клювання не завжди найвдаліше, але саме стикання з природою — це вже диво.
День обіцяє бути похмурим… Аж раптом серед густих хмар пробивається сонечко. Туман повільно зникає. Злегка дме прохолодний вітерець, нагадуючи, що надворі — осінь.
Несподівано звідкись припливає самотня хмаринка-мандрівниця і сипле холодним сумовитим дощем. Сонечко, не бажаючи поступатися своїми правами, знову визирає з-за хмар. Дощик посріблив пожухлу траву, і вона щасливо посміхнулася назустріч новому дню. Їй невтямки, що зовсім скоро на цілих три-чотири місяці доведеться заснути та прокинутися оновленою тільки навесні. Дме холодний вітерець, але ще не такий нещадний, як пізньої осені, напередодні настання зимових холодів.
ответ:Ранній осінній ранок. Замріяна природа дрімає…
Приємно вдихнути свіжість холодного повітря. По берегах річки здійнялися густі ранкові тумани. І якось боязко вдивлятися в цю густу туманну вогкість. Всі предмети набувають обрисів чогось таємничого й невідомого.
Ось схилилося щось над річкою, над масивним берегом химерне зображення жінки з коромислом… Може, я потрапив у казку? І тут на мить туман трохи розсіюється, і я бачу перед собою плакучу вербу, що схилила свої кучеряві гілки до води. Вода темна й холодна. Здається, вона таїть в собі багато цікавого, незвіданого… Рибалки люблять ось так у тиші закинути самотню вудку. І нехай осіннє клювання не завжди найвдаліше, але саме стикання з природою — це вже диво.
День обіцяє бути похмурим… Аж раптом серед густих хмар пробивається сонечко. Туман повільно зникає. Злегка дме прохолодний вітерець, нагадуючи, що надворі — осінь.
Несподівано звідкись припливає самотня хмаринка-мандрівниця і сипле холодним сумовитим дощем. Сонечко, не бажаючи поступатися своїми правами, знову визирає з-за хмар. Дощик посріблив пожухлу траву, і вона щасливо посміхнулася назустріч новому дню. Їй невтямки, що зовсім скоро на цілих три-чотири місяці доведеться заснути та прокинутися оновленою тільки навесні. Дме холодний вітерець, але ще не такий нещадний, як пізньої осені, напередодні настання зимових холодів.