Любов до Батьківщини починається з любові до родини, до рідного слова. Національна мова — це здобуток культури, духовної діяльності певного народу. Народ, який відрікається від своєї мови, губить себе, бо не усвідомлює її значення для свого вищого духовного життя. Мова — це великий дар природи, вдосконалений за віки з того часу, як людина стала людиною. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і збагачувати. І мені здається: той, хто не любить рідне слово, святих звуків свого народу, не заслуговує на ім'я людини. Бо мова нерозривно пов'язана із нашою свідомістю. Разом із усталеною символікою мова — чи не основний елемент нашої державності. Це те, що ми одержали у спадок від наших пращурів, це — перлина вікової мудрості. Мені здається, що мова — це не просто найважливіший засіб спілкування. Це той грунт, на якому будується спільнота, рід, нація. З утратою рідної мови люди втрачають морально-національні корені, духовний зв'язок зі своєю нацією. У мові втілюється голос дитинства, голос рідної природи. Проте в її глибинах відбивається й уся історія духовного життя народу. Треба шанобливо та дбайливо ставитися до цього багатства, бо саме завдяки мові людство може йти вперед, творити шедеври мистецтва, вздгалі існувати. І обов'язок кожного свідомого громадянина будь-якої країни — дбайливо збагачувати та плекати свою мову.
Мені здається, що мова — це не просто найважливіший засіб спілкування. Це той грунт, на якому будується спільнота, рід, нація. З утратою рідної мови люди втрачають морально-національні корені, духовний зв'язок зі своєю нацією. У мові втілюється голос дитинства, голос рідної природи. Проте в її глибинах відбивається й уся історія духовного життя народу.
Треба шанобливо та дбайливо ставитися до цього багатства, бо саме завдяки мові людство може йти вперед, творити шедеври мистецтва, вздгалі існувати. І обов'язок кожного свідомого громадянина будь-якої країни — дбайливо збагачувати та плекати свою мову.