Ім'я М. А. Шолохова відомо всьому людству. Його видатної ролі у світовій літературі XX століття не можуть заперечувати навіть супротивники соціалізму. Добутку М. А. Шолохова вподібнюються епохальним фрескам. Проникливість - таке визначення таланта Шолохова. Під час Великої Вітчизняної війни перед письменником устало завдання: разити своїм повним пекучої ненависті словом ворога, зміцнювати любов до Батьківщини в радянських людей. Провесною 1946 року, тобто в першу післявоєнну весну, зустрів випадково М. А. Шолохов на дорозі невідомої людини й почув його оповідання-сповідь. Десять років виношував письменник задум добутку, події йшли в минуле, а потреба висловитися все збільшувалася. І от в 1956 році за кілька днів було завершене оповідання-епопея «Доля людини». Це оповідання про великі страждання й велику стійкість простої радянської людини. У головному герої, Андрію Соколові, з любов'ю втілені риси російського характеру, збагачені радянським життя: стійкість, терпіння, скромність, почуття людського достоїнства, що злилося з почуттям радянського патріотизму, з великою чуйністю на чуже лихоОповідання складається із трьох частин: авторської експозиції, оповідання героя й авторської кінцівки. Уже в експозиції намечаются дві основні теми оповідання - війни й весни, життя й смерті. Автор спокійно розповідає про прикмети першої післявоєнної весни, він як би підготовляє нас до зустрічі з головним героєм, Андрієм Соколовим, ока якого, «немов присипані попелом, наповнені такий неизбивной смертною тугою, що в них важко дивитися». Епічний авторський зачин переміняється драматично перенасиченим оповіданням, «оповіданням в оповіданні». Соколів згадує про минуле стримано, утомилося, перед сповіддю він «згорбився», поклав на коліна більші, «черстві» руки. За друга година оповідання перед нами проноситься ціле життя, а стислість оповідання лише підсилює драматизм. І дійсно, доля Соколова повна таких тяжких випробувань, таких страшних втрат, що здається, неможливо людині винести все це й не зломитися, не впасти духом.
