То була втіха — виоратись на самісіньку маківку пагорба, всістись на свого самоката і — гайда на весь дух донизу! Машинерія твоя летить, аж , гуде, вітер у вухах висвистує, уся земля йде обертасом, а ти, мов кум королю, розсівся на своїх босих’ ногах (бо тепер не кожний -дорослий розживеться на взуття!) і переганяєш дівчат або якогось страхополоха, з розгону врізаєшся у чиїсь санчата і м’ячем вилітаєш на сніг. А ззаду ще і ще хтось наїжджає на тебе, і вже росте отакенна купа, в якій усе регоче, верещить, клубочиться, видирається наверх і жужмом котиться вниз. Гай-гай, куди поділася моя радість, коли я поперед матері плентався додому.
