Безлюдний берег здавався таким, як і колись у дитинстві, як ча сом бачив він у снах, у кучерявих верболозах, що подекуди припадали до води, купаючи у Пслі свої зелені чуби. А далі вигрівалися піщані висипи, немов вибілені сонцем полотна, на яких подекуди виднілися підбіл і зелена рута.
Зелений острів. Так здавна люди звали мальовниче урочище в межи річчі Псла і Хортиці, омите з трьох боків голубою течією. Коли ж на весні вся ця оболонь заливалася повінню, тоді вона була схожа на своє рідне море, у якому купалися дерева, неначе зелені вітрила шаланд. Усі довколишні луки залиті водою, і тільки в середині травня ріки входили у свої береги. Та й тоді, щоб потрапити сюди, треба було пере на човні або перейти вбрід кілька рукавів і старих річищ.
Тихе чарівне місце. Трохи далі від Псла над розплесканими озерця ми й затоками росли тополі, осичина, вільхи, берези й дуби. Де-не-де темною стіною здіймалися зарості вільшини, а на ній плівся білястий хміль із золотими китичками і розливав довкола ніжні пахощі.
І докоряв собі Береговець, що малював іноді казна-що, вигадував не існуюче. Або ще й гірше: крутився в щоденній суєті суєт, марнував час.. . І, може, від того не знав радості й щастя творчості.
Зелений острів. Так здавна люди звали мальовниче урочище в межи річчі Псла і Хортиці, омите з трьох боків голубою течією. Коли ж на весні вся ця оболонь заливалася повінню, тоді вона була схожа на своє рідне море, у якому купалися дерева, неначе зелені вітрила шаланд. Усі довколишні луки залиті водою, і тільки в середині травня ріки входили у свої береги. Та й тоді, щоб потрапити сюди, треба було пере на човні або перейти вбрід кілька рукавів і старих річищ.
Тихе чарівне місце. Трохи далі від Псла над розплесканими озерця ми й затоками росли тополі, осичина, вільхи, берези й дуби. Де-не-де темною стіною здіймалися зарості вільшини, а на ній плівся білястий хміль із золотими китичками і розливав довкола ніжні пахощі.
І докоряв собі Береговець, що малював іноді казна-що, вигадував не існуюче. Або ще й гірше: крутився в щоденній суєті суєт, марнував час.. . І, може, від того не знав радості й щастя творчості.