Письменників, творчістю яких я захоплююсь, досить багато, і мені дуже важко виділити улюбленого. Зі світової літератури мені подобаються твори Ф. Достоєвського, М. Булгакова, Е. Ремарка і А. Конан-Дойля. Щодо поетів, то я з задоволенням читаю поезії А. Ахматової, М. Лермонтова і П. Верлена. А якщо звернутися до рідної української літератури, то тут я люблю читати О. Довженка і О. Гончара. Серед українських поетів моїми улюбленими є Ліна Костенко, О. Олесь і Леся Українка. Творчість саме цих митців мені найбільше до душі, саме на їхні твори відгукується щось у моєму серці.
Та з найбільшим задоволенням з усієї української літератури я читаю Остапа Вишню. Його оповідання я перечитую майже щодня, до них я звертаюся, коли бажаю позбутися поганого настрою. Я вважаю, що гумористичні твори Остапа Вишні не прості — вони повчальні, обов’язково з натяком. Мені дуже подобається оптимізм гумориста.
Захоплення творами Остапа Вишні ще більше посилилося, коли я познайомився з його біографією. Виявилося, що письменник пережив багато нещасть: і цькування наприкінці двадцятих років, і незрозумілий арешт у 1933 році, і страшний вирок — розстріл, а потім його заміну десятьма роками ув’язнення. Незважаючи на все це, Остап Вишня не втратив гумору і залишився вірний своєму жанрові.
Читаючи твори Остапа Вишні, я отримую справжню насолоду. Мова його творів так і лине в душу, його слово начебто зігріває серце. Я повік не забуду його «Мисливські усмішки» і «Зенітку». Просто зачаровує любов до природи і до всього оточуючого, гострий і дотепний гумор. З біографії письменника я знаю, що Остап Вишня любив ходити на полювання, але звідти він майже завжди повертався без трофеїв, бо не міг стріляти у тварин та птахів. Його походи були звичайним спілкуванням з природою і надихали письменника на подальшу творчість.
Любов Остапа Вишні до природи і людей можна порівняти з батьківською любов’ю. Своїх односельців, своїх рідних він завжди згадував з великою пошаною. Це видно з творів «Моя автобіографія», «Якби моя бабуся встали». А занепокоєння деякими рисами своїх співвітчизників, любов до українського народу і Батьківщини письменник добре передав у творах «Чукраїнці» і «Чукрен». До того ж наше рідне «спізнився», «забув», «якось воно буде», «якби ж знаття» актуальне й сьогодні.
Твори Остапа Вишні допомагають нам з усмішкою долати життєві труднощі, змушують замислитися над одвічними проблемами, виховують в нас любов до Батьківщини, навчають нас дбайливого ставлення до природи, оптимізму і людяності. Я пишаюся тим, що в українській літературі існує такий неповторний письменник, як Остап Вишня.
Та з найбільшим задоволенням з усієї української літератури я читаю Остапа Вишню. Його оповідання я перечитую майже щодня, до них я звертаюся, коли бажаю позбутися поганого настрою. Я вважаю, що гумористичні твори Остапа Вишні не прості — вони повчальні, обов’язково з натяком. Мені дуже подобається оптимізм гумориста.
Захоплення творами Остапа Вишні ще більше посилилося, коли я познайомився з його біографією. Виявилося, що письменник пережив багато нещасть: і цькування наприкінці двадцятих років, і незрозумілий арешт у 1933 році, і страшний вирок — розстріл, а потім його заміну десятьма роками ув’язнення. Незважаючи на все це, Остап Вишня не втратив гумору і залишився вірний своєму жанрові.
Читаючи твори Остапа Вишні, я отримую справжню насолоду. Мова його творів так і лине в душу, його слово начебто зігріває серце. Я повік не забуду його «Мисливські усмішки» і «Зенітку». Просто зачаровує любов до природи і до всього оточуючого, гострий і дотепний гумор. З біографії письменника я знаю, що Остап Вишня любив ходити на полювання, але звідти він майже завжди повертався без трофеїв, бо не міг стріляти у тварин та птахів. Його походи були звичайним спілкуванням з природою і надихали письменника на подальшу творчість.
Любов Остапа Вишні до природи і людей можна порівняти з батьківською любов’ю. Своїх односельців, своїх рідних він завжди згадував з великою пошаною. Це видно з творів «Моя автобіографія», «Якби моя бабуся встали». А занепокоєння деякими рисами своїх співвітчизників, любов до українського народу і Батьківщини письменник добре передав у творах «Чукраїнці» і «Чукрен». До того ж наше рідне «спізнився», «забув», «якось воно буде», «якби ж знаття» актуальне й сьогодні.
Твори Остапа Вишні допомагають нам з усмішкою долати життєві труднощі, змушують замислитися над одвічними проблемами, виховують в нас любов до Батьківщини, навчають нас дбайливого ставлення до природи, оптимізму і людяності. Я пишаюся тим, що в українській літературі існує такий неповторний письменник, як Остап Вишня.