Расний вірш Дмитра Павличка «Два кольори». Які переплелись, як мамине шиття, «червоними і чорними нитками». Мати теж в дорогу «сорочку вишивала», і син повертається з доріг: Та я нічого не несу додому, Лиш горточок старого полотна.. Жінку-матір оспівано як невсипущу трудівницю, незрадливого друга і порадницю, адже на її плечі лягають всі турботи тяжкі, випробування життя. Кожна мати хоче, щоб життя дітей було щасливим, і вона «від лютої зими затулили нас крильми», як пташка оберігає своїх пташенят. Поезії Бориса Олійника - це теж надзвичайно сердечна молитва перед Матір»ю на її святий пречистий образ. Читаємо їх і наші душі добрішають, серце стискає радість, вдячність і повага, сяйво любові і пом»яті бринить щирою сльозою на віях. У вірші «Сива ластівка» Борис Олійник задушевно звертається до матері: Там, де ти колись ішла, Тиха стежка зацвіла Цикл поезії «Сива сонце моє», який складається з дев»яти віршів, присвятив поет рідній матері, точніше пам»яті про неї в серці сина. Вічна тема материнського відходу, коли наморена мати «зітхнула полегко - і тихо пішла за межу» трепетно звучить у « Пісня про матір». Тепло переданий, діалог зі сполоханими дітьми й онуками. Ніжністю й любов»ю сповнені останні слова матусі, котра не залишає по собї спадків, проте розкриває перед нащадками велику свою душу, своє розуміння справжніх цінностей людського життя: -А я вам лишаю Всі райдуги зі журавлями І срібло на травах, І золото на колосках Так, життя людське має вічний поріг, і про цей скорботний перехід гарно й урочисто, з любов»ю і сльозою сказав Борис Олійник.
Мати теж в дорогу «сорочку вишивала», і син повертається з доріг:
Та я нічого не несу додому,
Лиш горточок старого полотна..
Жінку-матір оспівано як невсипущу трудівницю, незрадливого друга і порадницю, адже на її плечі лягають всі турботи тяжкі, випробування життя.
Кожна мати хоче, щоб життя дітей було щасливим, і вона «від лютої зими затулили нас крильми», як пташка оберігає своїх пташенят.
Поезії Бориса Олійника - це теж надзвичайно сердечна молитва перед Матір»ю на її святий пречистий образ. Читаємо їх і наші душі добрішають, серце стискає радість, вдячність і повага, сяйво любові і пом»яті бринить щирою сльозою на віях.
У вірші «Сива ластівка» Борис Олійник задушевно звертається до матері:
Там, де ти колись ішла,
Тиха стежка зацвіла
Цикл поезії «Сива сонце моє», який складається з дев»яти віршів, присвятив поет рідній матері, точніше пам»яті про неї в серці сина. Вічна тема материнського відходу, коли наморена мати «зітхнула полегко - і тихо пішла за межу» трепетно звучить у « Пісня про матір». Тепло переданий, діалог зі сполоханими дітьми й онуками. Ніжністю й любов»ю сповнені останні слова матусі, котра не залишає по собї спадків, проте розкриває перед нащадками велику свою душу, своє розуміння справжніх цінностей людського життя:
-А я вам лишаю
Всі райдуги зі журавлями
І срібло на травах,
І золото на колосках
Так, життя людське має вічний поріг, і про цей скорботний перехід гарно й урочисто, з любов»ю і сльозою сказав Борис Олійник.