Кожний осінній день одягає дерева в інші шати… Учора ще зелені, сьогодні одягли золоту парчу клени, зачервоніло намисто калини, звисли з галузок важкі оранжеві кетяги горобини, задивились у синяву небес рожево-білі зіркаті «волові очка». Під лісом простягає долоні бузок, наче просить його зірвати. Синіє дозрілий терен, цвітуть запізнілі квіти кульбаби і рожевого іван-чаю. У старому лісі з’явились опеньки, запахло грибами і терпким вином. За кожним легеньким подихом вітру падають перші листочки грабів, берез, осик. Дуби з погордою дивляться на них, думають: чому так скоро? Минає день-другий - і клени поволі складають парчевий одяг: вкриває землю листя каштанів, від тонких стовбурів ліщини відриваються мохнаті кружальця, хоч вони й зовсім зелені.
