Кам’янець-Подільська фортеця (Antimurale Christianitas – форпост Християнства) була споруджена для захисту Турецького мосту, що є сполучним перешийком між Старим містом, укладеним в петлю річки, і “великою землею”. На підставі археологічних даних на території сучасної фортеці в IX – XII ст. існував дитинець із земляним валом і дерев’яною стіною, що захищає давньослов’янське поселення Галицько – Волинського князівства. Дерев’яні укріплення були замінені на кам’яні після пожежі на рубежі XII – XIII ст. А вже в 1240 році орди Батию (1209 – 1255/1256), правителя улусу Джучі (Золотої Орди), розбивши стіни, увірвалися в місто і знищили його жителів. У наслідку чого більш ніж на сторіччя Кам’янець перейшов під владу татаро – монгол. Після поразки татар при Синіх Водах у 1362 році від війська великого князя Литовського Ольгерда (літ. Algirdas 1296 – 1377) фортеця була передана у володіння племінникам князя – Олександру, Юрію, Борису, Костянтину і Федору. За правління литовських князів (1363 – 1430) фортеця переживає своє відродження і починає набувати свій неповторний вигляд завдяки пожертвам як дрібних шляхтичів і купців, так і римських пап, які надсилали Кам’янцю “милостиню святого Петра”.
