Одного разу Павлик бачив, як Рудий зустрічав свою маму на трамвайній зупинці. Тимко, - отой зухвалий і злий забіяка, - пригортався до матері, як зовсім маленький хлопчисько, і ніжно, сумно шепотів: «Мамочко, рідненька! Приходь швидше! Я так скучив за тобою!» Як здивувався тоді Павлик!
Виходить, Рудий не такий уже й поганий. А добрий і лагідний. Тільки дуже гордий і самолюбний. І зацькований, як вовченя. Адже ж вони ніколи не сказали йому доброго слова. Навіть коли він і не зачіпав їх. Тільки гнали йогов ід себе, тільки дражнилися і кепкували з нього. Важко тепер з’ясувати, хто перший почав і хто більше винен. Але так склалося, і вже пізно про це говорити.
Ясно одне: Рудому вже тяжко. Йому набагато гірше, ніж їм. Бо він один.
Ще зовсім недавно, півгодини тому, Павлик люто ненавидів Рудою і боявся. А тепер вони разом ліпили сніговика і промовляв: «От хлопці будуть здивовані, от радітимуть»
Одного разу Павлик бачив, як Рудий зустрічав свою маму на трамвайній зупинці. Тимко, - отой зухвалий і злий забіяка, - пригортався до матері, як зовсім маленький хлопчисько, і ніжно, сумно шепотів: «Мамочко, рідненька! Приходь швидше! Я так скучив за тобою!» Як здивувався тоді Павлик!
Виходить, Рудий не такий уже й поганий. А добрий і лагідний. Тільки дуже гордий і самолюбний. І зацькований, як вовченя. Адже ж вони ніколи не сказали йому доброго слова. Навіть коли він і не зачіпав їх. Тільки гнали йогов ід себе, тільки дражнилися і кепкували з нього. Важко тепер з’ясувати, хто перший почав і хто більше винен. Але так склалося, і вже пізно про це говорити.
Ясно одне: Рудому вже тяжко. Йому набагато гірше, ніж їм. Бо він один.
Ще зовсім недавно, півгодини тому, Павлик люто ненавидів Рудою і боявся. А тепер вони разом ліпили сніговика і промовляв: «От хлопці будуть здивовані, от радітимуть»