Тополя — дерево незвичайне. Коли кажуть про Україну або пишуть про неї, коли співають українських пісень, не буває такого, щоб при цьому не згадувалася тополя. Як береза для Росії, клен для Канади, олива для Греції, так і тополя — для України! Тополі бувають різні: крислаті, широкі, не занадто стрункі й високі, тонкі, витончені... Вони ростуть усюди: у скверах, парках, садах, у лісі, а особливо вражають уздовж доріг! їдеш трасою — і по обидва боки, як вірні вартові полів і селищ, що видніються за ними, вишикуються тополі. Ці обов'язково стрункі й величні, начебто усвідомлюють свій обов'язок: не підпустити «до об'єкта» сторонніх, закрити від вітру, своєю зеленню зм'якшити дорожні, не завжди корисні і приємні запахи, що неминучі на автомобільних шосе. Стоять тополі й уздовж залізниць — захисники свіжого, чистого повітря.
Одне в цих деревах подобається не всім — це тополиний пух, що лоскоче, норовить потрапити в очі й навіть загрожує людям, у кого алергія. А мені подобається, коли тополині пушинки, немов сніжок улітку, літають у повітрі, устеляють дороги, осідають уздовж бордюрів. Мені навіть шкода цих пушинок, коли, трапляється, їх підпалюють і вогник, що біжить по них, здається мені зовсім не веселим, а жорстоким руйнівником світлого цвітіння.
Одне в цих деревах подобається не всім — це тополиний пух, що лоскоче, норовить потрапити в очі й навіть загрожує людям, у кого алергія. А мені подобається, коли тополині пушинки, немов сніжок улітку, літають у повітрі, устеляють дороги, осідають уздовж бордюрів. Мені навіть шкода цих пушинок, коли, трапляється, їх підпалюють і вогник, що біжить по них, здається мені зовсім не веселим, а жорстоким руйнівником світлого цвітіння.