Доля української мови повна злетів і падінь, періодів розквіту та занепаду. Проте недаром кажуть, що мова – то душа народу, і поки живий народ, живе й мова. Закінчилися епохи великих політичних утисків, хоч і тоді українська мова жила в побуті українців, у творах бунтівних українських митців тощо. А тепер у сучасному демократичному суспільстві є всі передумови для розквіту української мови та культури.
Українська мова вважається однією з найкрасивіших, хоч за поширеністю в світі вона поступається багатьом іншим. Українська – державна мова нашої країни, вона виконує важливу комунікативну функцію, тобто завдяки їй відбувається спілкування людей в усіх сферах життя. Так історично склалося, що на території України живе багато різних народностей, які мають свої мови та звичаї, а біля половини населення вважають рідною мову російську. Але я впевнений, що в цьому немає нічого поганого, за умови, що кожен житель нашої країни вільно володіє українською, нею створюються витвори мистецтва, вона розвивається та вдосконалюється.
Я також народився у російськомовній родині, проте всі мої родичі бездоганно володіють українською мовою та ставляться до неї з великою повагою. Пам’ятаю, що першою моєю самостійно прочитаною книжкою в дитинстві були «Українські народні казки».
Для кожної людини її рідна мова – найкраща, бо саме за її до вона вчилася пізнавати навколишній світ, вона супроводжує усі найдорожчі спогади, усі найважливіші події в житті. Недарма найскладніше в чужій країні пристосуватися до іноземної мови, і в будь-якому разі людина сумує за рідним словом. (Використовуйте чи опускайте цитати на свій розсуд – вони необов’язкові) Про те дуже влучно писав Т.Шевченко:
Ну що б здавалося слова? Слова та голос – більш нічого, А серце б’ється, ожива, Як їх почує.
Тому на мою думку, кожен з нас має поважати право одне одного розмовляти рідною мовою, а кожна держава створювати умови для розвитку кожної мови, на якій говорять на її території. І сповнена трагізму та боротьби історія української мови має бути попередженням нам на майбутнє.
Доля української мови повна злетів і падінь, періодів розквіту та занепаду. Проте недаром кажуть, що мова – то душа народу, і поки живий народ, живе й мова. Закінчилися епохи великих політичних утисків, хоч і тоді українська мова жила в побуті українців, у творах бунтівних українських митців тощо. А тепер у сучасному демократичному суспільстві є всі передумови для розквіту української мови та культури.
Українська мова вважається однією з найкрасивіших, хоч за поширеністю в світі вона поступається багатьом іншим. Українська – державна мова нашої країни, вона виконує важливу комунікативну функцію, тобто завдяки їй відбувається спілкування людей в усіх сферах життя. Так історично склалося, що на території України живе багато різних народностей, які мають свої мови та звичаї, а біля половини населення вважають рідною мову російську. Але я впевнений, що в цьому немає нічого поганого, за умови, що кожен житель нашої країни вільно володіє українською, нею створюються витвори мистецтва, вона розвивається та вдосконалюється.
Я також народився у російськомовній родині, проте всі мої родичі бездоганно володіють українською мовою та ставляться до неї з великою повагою. Пам’ятаю, що першою моєю самостійно прочитаною книжкою в дитинстві були «Українські народні казки».
Для кожної людини її рідна мова – найкраща, бо саме за її до вона вчилася пізнавати навколишній світ, вона супроводжує усі найдорожчі спогади, усі найважливіші події в житті. Недарма найскладніше в чужій країні пристосуватися до іноземної мови, і в будь-якому разі людина сумує за рідним словом. (Використовуйте чи опускайте цитати на свій розсуд – вони необов’язкові) Про те дуже влучно писав Т.Шевченко:
Ну що б здавалося слова?
Слова та голос – більш нічого,
А серце б’ється, ожива,
Як їх почує.
Тому на мою думку, кожен з нас має поважати право одне одного розмовляти рідною мовою, а кожна держава створювати умови для розвитку кожної мови, на якій говорять на її території. І сповнена трагізму та боротьби історія української мови має бути попередженням нам на майбутнє.