Драматургічна творчість Григорія Квітки-Основ’яненка є цікавим і помітним явищем в українській літературі. Його п’єси «Сватання на Гончарів-ці» та «Шельменко-денщик» досі викликають інтерес та привертають увагу читачів, театральних діячів, кінематографістів.Привабливість названих п’єс полягає насамперед у яскравості гумористичного зображення життєвих явищ та людських типів. Ці драматичні твори визначаються літературознавцями як соціально-побутові. Гостре бачення письменником соціальних процесів і глибоке знання та майстерне відтворення народного побуту справді дозволяють характеризувати п’єси таким чином. Спільними для них є поширені в літературі того часу образи крутія та хитрюги-москаля, які однаково спритно морочать голови як своїм землякам-гречкосіям, так і зросійщеним, «новомодним» паненятам, що бавляться у світських людей. Це надає творам легкого водевільного забарвлення, виповнює веселими сценами, побудованими на простеньких інтригах. Сюжети нескладні й традиційні, збудовані на любовній колізії, яка розвивається в декораціях українського села з його тинами, призьбами, садочками, гарбузами (призначеними, крім кулінарного вжитку, для з’ясування стосунків між женихами та їх обраницями) тощо. Але, мабуть, найбільшої принади п’єсам надають словесні баталії персонажів, а також промовисті репліки «в сторону», які веселять нас, втаємничують у справжні думки та якнайкраще розкривають характери героїв.
