Сьогодні я цілий вечір старвнно виконував/ла домашню роботу. Нездоланно зламуючи свою лінь. "Не забудь у тебе завтра малювання": пролунав ніжний голос матусі. Що нагадала мені про мою не жоробленц картину. Закінчивши роботу я з задоволення дивилася на малюнок. Намвльовагий кінь ніби ось-ось височить із свого світу до мене у кімна. Через декілька днів мій друг вже прикрашав стіни моєї кімнати.
Маринка розглядала ілюстрації до казки. У якийсь момент їй здалося, що намальований зайчик їй підморгнув. І дівчинку нездоланно опанувало бажання йому відповісти. Вона посміхнулась і старанно почала малювати на аркушику паперу, що опинився на столі, такого ж біленького пухнастого зайчика. Він ніби моргав тому, що був у казці. Маринка почувалася щасливою - все-таки посмішка творить чудеса!
