Я дуже люблю читати книжки, мама казала, коли я ще був у другому класі, що я — не дуже сучасна дитина, бо мене важко було відірвати від книжки, а не від «мультика». Ось саме із книжок я найперше довідався, що таке справжня дружба, у цьому мені допомагали твори Григора Тютюнника, Михайла Стельмаха, Марка Твена, Фенімора Купера, Михайла Зощенка, Антона Чехова. Але в книжках були описані «їхні», а не «мої» ситуації, багато чого я не міг для себе пояснити. Тому одного разу я підійшов до мами і сказав: «Мамо, навчіть мене дружити». Для мами це було несподіванкою, але вона стала розповідати про своїх друзів, які з'явилися у неї ще в шкільні роки. Із тієї розмови я втямив лише одне — це дуже незвичайне почуття, яке пов'язане з великою повагою до свого друга. Кілька років тому у нас з'явився в класі новенький, виявилося, що його батьки переїхали жити в Україну з Грузії. І так сталося, що ми відразу подружилися, можливо", тому, що обидва стали відвідувати спортивну секцію з футболу, яка є в нашій школі. Я вже на порозі дорослого життя, але та розмова з мамою запала мені в душу, і подумки я часто повертався до неї, коли у мене траплялися труднощі у стосунках з другом. Так, я вважаю, що мені пощастило, у мене є справжній друг, а не просто приятель чи однокласник. І знаєте, що нас найбільше зближує? Не спільні інтереси, захоплення певним видом спорту чи прихильність до творчості якогось актора. Наша дружба тримається на трьох китах: довіра, повага, прощення. Перш ніж я усвідомив це, довелося багато пережити й передумати. І мені здається, що саме книжки, які я прочитав ще в дитинстві, стали мені певною мірою добрими порадниками. Я довіряю своєму другові настільки, що ніколи ніяких сумнівів його вчинки у мене не викликають. Якось він мені розповів про те, що означають грузинські народні танці, які виконують чоловіки. У рухах є така деталь: чоловіки притискають руки до грудей, потім розводять їх, ніби розкривають груди і простягають нам свої серця. Змінюється ритм — згинаються руки: серце закрите, а вам запропоновано братерство, вірність. Після цієї розмови я теж став придивлятися до наших українських народних танців і, дякуючи другові, помітив дуже багато спільного з грузинськими народними танцями. Я поважаю думку свого друга, навіть якщо вона мені не подобається або я маю свою, відмінну від його, завжди готовий вибачити свого друга за необдуманий вчинок і сам готовий просити в нього прощення, якщо вчинив негідно. Бо впевнений, що мій друг міркує так само, як і я. Ми різні, але поріднені дружбою. Прекрасні слова Григорія Сковороди підтверджують мою думку: «Я належу до тих, хто настільки цінує друга, що ставить його над усе і вважає друзів... найліпшою прикрасою життя».
Кілька років тому у нас з'явився в класі новенький, виявилося, що його батьки переїхали жити в Україну з Грузії. І так сталося, що ми відразу подружилися, можливо", тому, що обидва стали відвідувати спортивну секцію з футболу, яка є в нашій школі.
Я вже на порозі дорослого життя, але та розмова з мамою запала мені в душу, і подумки я часто повертався до неї, коли у мене траплялися труднощі у стосунках з другом. Так, я вважаю, що мені пощастило, у мене є справжній друг, а не просто приятель чи однокласник. І знаєте, що нас найбільше зближує? Не спільні інтереси, захоплення певним видом спорту чи прихильність до творчості якогось актора. Наша дружба тримається на трьох китах: довіра, повага, прощення. Перш ніж я усвідомив це, довелося багато пережити й передумати. І мені здається, що саме книжки, які я прочитав ще в дитинстві, стали мені певною мірою добрими порадниками.
Я довіряю своєму другові настільки, що ніколи ніяких сумнівів його вчинки у мене не викликають. Якось він мені розповів про те, що означають грузинські народні танці, які виконують чоловіки. У рухах є така деталь: чоловіки притискають руки до грудей, потім розводять їх, ніби розкривають груди і простягають нам свої серця. Змінюється ритм — згинаються руки: серце закрите, а вам запропоновано братерство, вірність. Після цієї розмови я теж став придивлятися до наших українських народних танців і, дякуючи другові, помітив дуже багато спільного з грузинськими народними танцями.
Я поважаю думку свого друга, навіть якщо вона мені не подобається або я маю свою, відмінну від його, завжди готовий вибачити свого друга за необдуманий вчинок і сам готовий просити в нього прощення, якщо вчинив негідно. Бо впевнений, що мій друг міркує так само, як і я. Ми різні, але поріднені дружбою. Прекрасні слова Григорія Сковороди підтверджують мою думку: «Я належу до тих, хто настільки цінує друга, що ставить його над усе і вважає друзів... найліпшою прикрасою життя».