Непомітно промайнуло безтурботне пекуче літо, і вересень став повноправним хазяїном у лісах, полях, на річках і озерах. Раннім ранком уже дуже холодно, а вдень сонечко ще пригріває, нагадуючи про літо. Відпочивають після тривалої важкої роботи поля. Віддали хазяям свій щедрий урожай сади. У всьому відчувається холодний подих осіні. Сіре небо всі частіше затягують хмари, і накрапає дрібний докучливий дощ. Немов про щось задумавшись, коштує смутний і мовчазний ліс. Незабаром дерева втратять своє пишне оздоблення й відкриють свої віти холодним дощам і хуртовинам. Повільно кружляється в повітрі кленовий листок. Старий дуб сумно поскрипує на узліссі, начебто задумався перед тривалим зимовим сном. Біля покритого мохами порохнявого пенька вишикувалися в ряд стрункі опеньки. Тут їх сила-силенна, і всі так і просяться в кошик. Трава пожовкла й нахилилася до землі, тільки маленькі блідо-червоні зірочки вересу радують око. Високо в небі роблять прощальне коло зграї журавлів. Вони летять на південь і сумно курличуть, нагадуючи востаннє, що прийшла осінь. У таку хвилину до нас у душу заглядає світлий сум, і ми сумуємо й думаємо про сенс життя й своєму призначенні на цій дивній землі.
