У лісі День був сірий і похмурий, такий сірий, що плакати хотілося. Низькі хмари повзли над землею. Нудний лежав переді мною краєвид. Я йшов і йшов, а окові ні на чому було відпочити. Нарешті я увійшов у невисокий молодий лісок. Попрямував зарослою та вузькою стежкою. Навколо стояли осики. Серед їх червонястого листу жовтими плямами виділялись берези та зеленіли дуби. Стежка спустилася у яр. Тут біг струмок з коричневою, немов густий чай, водою. Глухо й безлюдно було тут. Я перейшов струмок по поваленому дереву. За яром ліс став зовсім густий. Стежку оточували джунглі з сухої кропиви та ожини. Незабаром з’явилися кущі здичавілого бузку. Серед дерев заманячили колишні грядки. Значить, людина десь неподалік. Я ледь видерся з гущавини на маленьку галявину. Тут стояв надійно захований будинок. Дім мав кам’яний ґанок та дерев’яні колони, які колись давно були, мабуть, пофарбовані у білий колір. Будинок нахилився, як смертельно поранений, ніби ось-ось упаде. Дах був зелений, товстий від пухнастого моху. Могутні лопухи майже закривали двері. Я зазирнув у сіре віконце. Хата здавалась похмурою й занедбаною. Одно слово, хатинка на курячих ніжках. Бракувало хіба що Баби Яги.
