ГРИМУ́ЧИЙ, а, е. Який створює, видає голосні, гучні, різкі звуки; який гримить. Гримучий поїзд, поле перегнавши, Наздожене вечірні небеса (Мал., Звенигора, 1959, 50); Буркає грім дідуганом столітнім. Може, ударить грозою гримучою — Нива запахне замріяним квітнем (Шпорта, Вибр., 1955, 52); * Образно. Його з Тамбова в дні гримучі Сюди покликала війна (Нагн., Вибр., 1950, 60).
