Ось ми і потрапили на цю мальовничу та простору галявину, від постійного відвідування тут трішки прив'яла трава, але це завсім її непсує. Посередині галявини стоїть притихла берізка, вона здається такою витонченою та сумною. Навколо пожовкле листя, воно встелило всю землю, і здається що сам художник розілляв тут палітру з жовтогарячими красками. Ось насунуси кучеряві хмари і з'явились дощові краплинки, вони теплі та привітні, дощик вкриває рослинки і стікає по листочках наче сльози. Настала тиша, тільки листя шелеститі під тиском краплинок дощу. Зіпсував тишу дятел, влаштувавши стукіт на старому самостійному дубі, напевно робить хатинку щоб в ній могла словатись від дощу білка. Дощик зупинився і сорока білобока вирішила заспівати свою пісеньку, почувши це коник вирішив її підтримати та застрекотати разом з нею.
