Лікарське мистецтво формується не відразу, поступово виробляється вміння правильно говорити про хворобу, викладати факти так, щоб вони сприяли не погіршенню, а поліпшенню стану хворого.
Уміння розмовляти з хворим, відповідно поводитися біля ліжка стражденної людини рідко буває природженою рисою. Таке вміння необхідно розвивати в собі, виробляти б процесі щоденної роботи. У цьому полягає самоудосконалення лікаря. Лікар як старший колега повинен вчити цьому мистецтву середній і молодший медичний персонал. За такого підходу до роботи в лікувально-профілактичному закладі буде зведений до мінімуму шкідливий вплив на хвору людину необережно сказаних слів або інших дій медичних працівників.
Всесвітньо відомий український народний цілитель, лікар-фітотерапевт Євген Степанович Товстуха в книзі "Раджу ліки, перевірені тисячоліттями" (1993) пише: "Найпершим у контексті значного арсеналу засобів народної медицини українці ставлять слово, лікування словом Слово як чинник формування світогляду й характеру дитини. Слово як засіб і метод спілкування, сугестії, слово як значущий лікувальний важіль у поєднанні з іншими засобами народної медицини. Народивши дитину, мати співає їй колискових пісень Цьому факторові годиться надати особливого значення У дитини формується медитативність, позитивні емоції, закладається мова, позитивне ставлення до людей і природи ..."
Протягом певного історичного періоду, зауважує автор, українці розробили окрему форму мовного навіювання — замовляння Специфікою замовлянь та нашіптувань є те, що у процесі їхнього застосування забороняється додавати довільні слова, змінювати зміст. Такі непорушні вимоги підвищують сугестію замовлянь.
Стародавні замовляння різноманітні, зокрема замовляння про здоров'я взагалі, для немовляти, від нудьги, кольок, безсоння, переполоху, запою; від кровотечі, нічного жаху, від зубного болю, шалу (Істерії); є навіть від опіків, інфекційних хвороб, захворювань серця, легенів, рук і ніг тощо.
Замовляння, вважає Є. Товстуха, мають глибоке фольклорно-пісенне підґрунтя, за ним легко можна простежити віковічну мудрість народу, яка має за основу медитаційну магічність слова, що впливає на діяльність центральної нервової системи.
Навіть у тридцятих роках XX ст. майже у кожному селі можна було зустріти шептух, які зцілювали словом: заклинаннями, замовляннями, таємничим шепотінням. Це були не шарлатани, як то переконували безвірники. Народні традиції, звичаєве право вимагали від цих жінок дотримання обов'язкових чеснот. Вони повинні бути у літньому віці, мати приємну зовнішність, значний життєвий досвід, добру вдачу: не сваритися, щиро співчувати людям, не чинити перелюбства. Не мати "чорної" заздрості до людей, брехливої вдачі, нещирих прагнень. Усі ритуали виконувати безпосередньо біля хворого, а не з гуртом чи юрбою різних за характером, вдачею та здоров'ям людей. Сугестивні замовляння проводять тихо, проте розбірливо, лагідно, тактовно, з великою витримкою й терпінням.
Отже, слово у замовляннях діє на почуття людини. І ці слова утворюють специфічну мову, яка стає магією, мистецтвом. Зрештою, як медичне сугестивне означення спрямованої дії проти певної недуги, дисгармонійного стану, вад характеру тощо. Як бачимо, це зовсім сучасні психотерапевтичні постулати.
Потрібно також нагадати, що і в наш час багато недужих з різним рівнем освіти звертаються до жінок, які роблять навіювання, і часто після таких сеансів почуваються краще. Чи відповідає це дійсності? Так. Слово як складова навіювання, особливо для вразливої людини, та яке сказане у слушну годину у напівтемряві, пошепки, та ще із застосуванням рослинних амулетів, має велику цілющу силу. А зберігання в оселях материнки, м'яти, меліси, чебрецю, шавлії, деревію, пижми аж ніяк не свідчить про марновірство нашого народу. Леткі ефірні олії, які мають у своєму складі названі рослини, по суті дезінфікують приміщення, своїми приємними трунками заспокоюють центральну нервову систему, вселяють відчуття комфорту.
Ці узагальнення Є. С. Товстухи здаються нам надзвичайно важливими в контексті використання та формування ятросаногенії, застосування лікарем мистецтва слова та нюансів поведінки.
Додамо, що Є. С. Товстуха докладно змальовує моральну вдачу народного цілителя, вимоги до нього як до людини. Ці настанови фактично цілком відповідають класичній клятві Гіппократа. Але водночас ми маємо місток до розуміння високих людських, а відтак, І професійних якостей багатьох українських лікарів. Аура українського звичаєвого права гармонійно й позитивно вплинула на їхню особистість. Ці чудові традиції заслуговують на поновлення та заохочення.
Лікарське мистецтво формується не відразу, поступово виробляється вміння правильно говорити про хворобу, викладати факти так, щоб вони сприяли не погіршенню, а поліпшенню стану хворого.
Уміння розмовляти з хворим, відповідно поводитися біля ліжка стражденної людини рідко буває природженою рисою. Таке вміння необхідно розвивати в собі, виробляти б процесі щоденної роботи. У цьому полягає самоудосконалення лікаря. Лікар як старший колега повинен вчити цьому мистецтву середній і молодший медичний персонал. За такого підходу до роботи в лікувально-профілактичному закладі буде зведений до мінімуму шкідливий вплив на хвору людину необережно сказаних слів або інших дій медичних працівників.
Всесвітньо відомий український народний цілитель, лікар-фітотерапевт Євген Степанович Товстуха в книзі "Раджу ліки, перевірені тисячоліттями" (1993) пише: "Найпершим у контексті значного арсеналу засобів народної медицини українці ставлять слово, лікування словом Слово як чинник формування світогляду й характеру дитини. Слово як засіб і метод спілкування, сугестії, слово як значущий лікувальний важіль у поєднанні з іншими засобами народної медицини. Народивши дитину, мати співає їй колискових пісень Цьому факторові годиться надати особливого значення У дитини формується медитативність, позитивні емоції, закладається мова, позитивне ставлення до людей і природи ..."
Протягом певного історичного періоду, зауважує автор, українці розробили окрему форму мовного навіювання — замовляння Специфікою замовлянь та нашіптувань є те, що у процесі їхнього застосування забороняється додавати довільні слова, змінювати зміст. Такі непорушні вимоги підвищують сугестію замовлянь.
Стародавні замовляння різноманітні, зокрема замовляння про здоров'я взагалі, для немовляти, від нудьги, кольок, безсоння, переполоху, запою; від кровотечі, нічного жаху, від зубного болю, шалу (Істерії); є навіть від опіків, інфекційних хвороб, захворювань серця, легенів, рук і ніг тощо.
Замовляння, вважає Є. Товстуха, мають глибоке фольклорно-пісенне підґрунтя, за ним легко можна простежити віковічну мудрість народу, яка має за основу медитаційну магічність слова, що впливає на діяльність центральної нервової системи.
Навіть у тридцятих роках XX ст. майже у кожному селі можна було зустріти шептух, які зцілювали словом: заклинаннями, замовляннями, таємничим шепотінням. Це були не шарлатани, як то переконували безвірники. Народні традиції, звичаєве право вимагали від цих жінок дотримання обов'язкових чеснот. Вони повинні бути у літньому віці, мати приємну зовнішність, значний життєвий досвід, добру вдачу: не сваритися, щиро співчувати людям, не чинити перелюбства. Не мати "чорної" заздрості до людей, брехливої вдачі, нещирих прагнень. Усі ритуали виконувати безпосередньо біля хворого, а не з гуртом чи юрбою різних за характером, вдачею та здоров'ям людей. Сугестивні замовляння проводять тихо, проте розбірливо, лагідно, тактовно, з великою витримкою й терпінням.
Отже, слово у замовляннях діє на почуття людини. І ці слова утворюють специфічну мову, яка стає магією, мистецтвом. Зрештою, як медичне сугестивне означення спрямованої дії проти певної недуги, дисгармонійного стану, вад характеру тощо. Як бачимо, це зовсім сучасні психотерапевтичні постулати.
Потрібно також нагадати, що і в наш час багато недужих з різним рівнем освіти звертаються до жінок, які роблять навіювання, і часто після таких сеансів почуваються краще. Чи відповідає це дійсності? Так. Слово як складова навіювання, особливо для вразливої людини, та яке сказане у слушну годину у напівтемряві, пошепки, та ще із застосуванням рослинних амулетів, має велику цілющу силу. А зберігання в оселях материнки, м'яти, меліси, чебрецю, шавлії, деревію, пижми аж ніяк не свідчить про марновірство нашого народу. Леткі ефірні олії, які мають у своєму складі названі рослини, по суті дезінфікують приміщення, своїми приємними трунками заспокоюють центральну нервову систему, вселяють відчуття комфорту.
Ці узагальнення Є. С. Товстухи здаються нам надзвичайно важливими в контексті використання та формування ятросаногенії, застосування лікарем мистецтва слова та нюансів поведінки.
Додамо, що Є. С. Товстуха докладно змальовує моральну вдачу народного цілителя, вимоги до нього як до людини. Ці настанови фактично цілком відповідають класичній клятві Гіппократа. Але водночас ми маємо місток до розуміння високих людських, а відтак, І професійних якостей багатьох українських лікарів. Аура українського звичаєвого права гармонійно й позитивно вплинула на їхню особистість. Ці чудові традиції заслуговують на поновлення та заохочення.