Вирш чи оповидання про родовий видминок

Є ще люди сонні, наче сови,

а глухі до слова - це найгірш.

Ти до рідної прислухайсь мови,

прокажи відмінки - це ж як вірш!

Називний питає: хто ти? що ти?

Хоче він про наслідки роботи

і про тебе чути лиш похвали,

щоб тебе як приклад називали.

Родовий доскіпує свого -

хоче знати він: кого? чого?

І про тебе знать, якого роду,

що немає роду переводу.

Все давальний дасть - не жаль йому,

але хоче знать: кому? чому?

Знать про тебе, гожого на вроду,

що даєш і ти свому народу?

У знахідного свої потреби:

він - кого? і що? - питає в тебе.

І кого всі ми за друзів маєм,

і що друзі роблять нам навзаєм?

А орудний хоче знать: ким? Чим?

У труді орудуй разом з ним.

Хоче знать: що здатний ти утнути?

Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?

А місцевий - де? В якому місці?

Хоче знати - у селі чи в місті?

Кличний закликає всіх навколо:

гей, Іване, Петре чи Миколо,

ви не будьте сонні та байдужі -

у житті нема нічого згірш.

Рідна мова! В ній слова - як ружі,

а самі відмінки - наче вірш.НАДЕЮСЬ МОЖЕТ ТЕБЕ ЕТО