Унезнайомому лісі уперше в житті сашко був у справжньому лісі. переважали тут сосни. високі, стрункі, жовтокорі, вони змикалися вгорі рясним гіл-лям. сашко змалку відрізняв сосну від ялини. принесе, бувало, мати під новий рік невеличку пишну сосну, прикрасить блискучими кулька-ми, обвішає цукерками і каже: «оце тобі, саш-ку, ялинка. грайся, друзів запроси». та хлопець добре знає, що це сосна. ялинка акуратніша, стрункіша, у неї короткі голочки, а в сосни довгі, звисають китицями. ось хоровод струнких берізок. вони, як ті шестикласниці на перерві, збіглися пошепотіти. а що то за деревце таке кремезненьке на га-лявині? наче клен, проте листя трохи інакше ви-різьблене, округліше.у лісі духмяно пахло хвоєю і різнотрав’ям, було вогкувато, навіть задушливо. часом, коли ліс густішав і юного мандрівника щільною сті-ною обступали де-рева, його проймав легенький острах. і знов аж по-темніло в лісі – так густо зійшлися де-рева. чутливі вуха заполонив багатого-лосий хор лісового птаства. дивно, але раніше сашко не помічав пташиного гомону. скрекоче сорока, кує зозуля, а шпак старається за цілий колектив: він уміє і по-жаб’ячому, і навіть по-солов’ї птахи плакали й реготали, схлипували, свистіли, зітха-ли (за к.світличним).
