"Ми ж не на уроці української мови!" - обурюються дітлахи, яким вказують на ганебну для українця помилку. Але уявімо собі, що так само до своїх обов'язків будуть ставитися лікарі, архітектори, вчителі... Та ті ж самі касири, коли повертають вам здачу. Вже не так весело, правда ж?
А мова - це лікар, архітектор, вчитель епохи. Вона формує нашу національну свідомість, наш дух, наше відношення до Вітчизни та до самих себе. Найновітніші комп'ютерні програми не зможуть виправити те, що вже було спаплюжене безвідповідальним ставленням до мови, найціннішого скарбу, який був доручений нам попередніми поколіннями.
Адже орфографія - це не якісь нудотні правила, а показник нашого відношення до мови, якою розмовляємо і якою думаємо. Чи можна навіть думати з помилками і вважати себе високодуховною освіченою людиною? Комп'ютер, на який покладається людство у вирішенні майже не всіх питань, у першу чергу, теж витвір людини. А отже, одного разу може просто вийти з ладу. І, якщо ми не можемо зберігти нічого у собі, як ми зможемо вижити у безмежно ускладненому нами самими світі? Що залишиться в нас, якщо усі надбання згинуть разом з Інтернетом і жорсткими дисками?
Не тільки орфографією нехтують люди, посилаючись на могутність інформаційних технологій. Не тільки мову поступово забувають, бездумно дивлячись в екран. І наше завдання полягає не в тому, щоб залишити все у холодній залізяці, а в тому, щоб витягнути з неї для себе все можливе.
"Ми ж не на уроці української мови!" - обурюються дітлахи, яким вказують на ганебну для українця помилку. Але уявімо собі, що так само до своїх обов'язків будуть ставитися лікарі, архітектори, вчителі... Та ті ж самі касири, коли повертають вам здачу. Вже не так весело, правда ж?
А мова - це лікар, архітектор, вчитель епохи. Вона формує нашу національну свідомість, наш дух, наше відношення до Вітчизни та до самих себе. Найновітніші комп'ютерні програми не зможуть виправити те, що вже було спаплюжене безвідповідальним ставленням до мови, найціннішого скарбу, який був доручений нам попередніми поколіннями.
Адже орфографія - це не якісь нудотні правила, а показник нашого відношення до мови, якою розмовляємо і якою думаємо. Чи можна навіть думати з помилками і вважати себе високодуховною освіченою людиною? Комп'ютер, на який покладається людство у вирішенні майже не всіх питань, у першу чергу, теж витвір людини. А отже, одного разу може просто вийти з ладу. І, якщо ми не можемо зберігти нічого у собі, як ми зможемо вижити у безмежно ускладненому нами самими світі? Що залишиться в нас, якщо усі надбання згинуть разом з Інтернетом і жорсткими дисками?
Не тільки орфографією нехтують люди, посилаючись на могутність інформаційних технологій. Не тільки мову поступово забувають, бездумно дивлячись в екран. І наше завдання полягає не в тому, щоб залишити все у холодній залізяці, а в тому, щоб витягнути з неї для себе все можливе.