Скласти оповідання як звірі між собою розмовляють

Тварини спілкуються між собою за до запахів, рухів тіла, голосу. У них, таким чином, не одна, а ніби три мови.
Тваринна мова дуже виразна. Це переважно такі вигуки: «Увага!», «Стережись!», «Рятуйся!», «Забирайся геть!» Сила і частота цих вигуків залежать від стану тварини. Якщо, наприклад, жаб'яче «бреке-ке-ке» звучить спокійно — значить, тваринка миролюбна, а коли сильно і коротко — назріває сварка за територію.
Подаючи звуковий сигнал, білка скрекоче, бобер ляпає хвостом по воді, олені б'ють копитами по землі, а зайці стукотять задніми лапами. В разі небезпеки кабан коротко хрокає, а лось форкає. Козуленя, зголоднівши, тоненько свистить — підкликає матір. Коли лисиця приносить лисенятам їжу, то про своє наближення до нори повідомляє звуком «уф-уф».
Звірі змалечку вчаться розпізнавати звуки безпечні й небезпечні — які з них належать своїм і які — чужакам.
Усі незнайомі звуки викликають у них настороженість, бо можуть становити загрозу.
Більшість тварин розуміє голос не тільки свого виду, а й інших видів. Наприклад, крики сойки або сороки знають усі жителі лісу. Вовки розуміють голос ворона, олені — гавкіт собаки. Шпак, сорока, ворона, ворон, сойка, дрізд, снігур здатні наслідувати голоси інших тварин, можуть вимовляти окремі людські слова.
Знати голоси тварин треба для того, щоб передбачити їхню поведінку під час зустрічі чи при спілкуванні.
Володимир Бондаренко