Добрий день, любий друже! Як твої справи? Як самопочуття? У мене все гаразд. В школі навчаюсь успішно. Далі напиши, які з предметів шкільної програми тобі подобаються більше. Чим ти захоплюєшся?
Привіт, любий друже. Я так довго чекав твого листа, а ти не пишеш. Не знаю чому і питати не буду. Я навіть на тебе не ображаюсь, напевно справ багато... У мене теж життя кипить - справи, справи. Загалом все чудово, та знаєш, чомусь на серці важко. Просто хочу тобі дещо розповісти... Якими ж важливими бувають листи. Хоча б по рядочку, хоча б по слову в них було, це не так важливо. Важливо лише те, що ти комусь не байдужий, потрібний, що хтось про тебе пам! ятає. Зазирнеш у поштову скриньку, а там вже чекає на тебе біленький, такий довгоочікуваний лист, яке ж щастя охоплює серце! Та чи часто так буває? Кожного дня, подекуди, навіть, по кілька разів, зазираєш, з надією, а там... пусто. Сумно стає, якось боляче, хоча в серці ще живе надія на "завтра". Ось завтра, завтра обов!язково його принесуть. Ось так і сподіваєшся з дня у день. Добре, коли сподівання все ж таки виправдовуються звичайнісіньким листом, а от коли ні... Дивно… якийсь лист, якийсь шматочок паперу, змушує битися серця людей частіше. І у такі моменти вже не важливо хто ти: старенька мати чи молодий парубок, міністр чи звичайний громадянин. Ми люди, і всі ми однакові, коли чекаємо. Різниця лише в тому, що хтось все ж таки дочекався, а хтось... Невже байдуже? Але я так не хочу вірити в те, що комусь "на іншій стороні листа" байдуже. Я вірю, що і тобі, мій друже, не байдуже. І я буду чекати, я буду дуже чекати твого листа. Пиши мені.
Добрий день, любий друже! Як твої справи? Як самопочуття? У мене все гаразд. В школі навчаюсь успішно. Далі напиши, які з предметів шкільної програми тобі подобаються більше. Чим ти захоплюєшся?
Привіт, любий друже. Я так довго чекав твого листа, а ти не пишеш. Не знаю чому і питати не буду. Я навіть на тебе не ображаюсь, напевно справ багато... У мене теж життя кипить - справи, справи. Загалом все чудово, та знаєш, чомусь на серці важко. Просто хочу тобі дещо розповісти...
Якими ж важливими бувають листи. Хоча б по рядочку, хоча б по слову в них було, це не так важливо. Важливо лише те, що ти комусь не байдужий, потрібний, що хтось про тебе пам!
ятає. Зазирнеш у поштову скриньку, а там вже чекає на тебе біленький, такий довгоочікуваний лист, яке ж щастя охоплює серце! Та чи часто так буває? Кожного дня, подекуди, навіть, по кілька разів, зазираєш, з надією, а там... пусто. Сумно стає, якось боляче, хоча в серці ще живе надія на "завтра". Ось завтра, завтра обов!язково його принесуть. Ось так і сподіваєшся з дня у день. Добре, коли сподівання все ж таки виправдовуються звичайнісіньким листом, а от коли ні...
Дивно… якийсь лист, якийсь шматочок паперу, змушує битися серця людей частіше. І у такі моменти вже не важливо хто ти: старенька мати чи молодий парубок, міністр чи звичайний громадянин. Ми люди, і всі ми однакові, коли чекаємо. Різниця лише в тому, що хтось все ж таки дочекався, а хтось...
Невже байдуже? Але я так не хочу вірити в те, що комусь "на іншій стороні листа" байдуже. Я вірю, що і тобі, мій друже, не байдуже. І я буду чекати, я буду дуже чекати твого листа.
Пиши мені.
З любов`ю, твій друг.