Я нiколи не забуду тих днiв, коли ми усiм класом разом з класним керiвником Галиною Василiвною їздили до Карпат. Хто хоч раз побував у Карпатах, той нiколи не забуде побаченого. Я запам’ятав i тi прекраснi узгiр’я, що спускають рiзнокольоровi килими до шумливих рiк, спокiйних верховин, де бродять тiнi забутих предкiв. А найголовн iше довго вчувається карпатський шум. Цей шум не схожий нi на кавказький, нi на кримський.Деколи, як пройдуть верховинами грози, шум стає голоснiшим, але не лякає вас диким ревом, навпаки, - то гудуть гiрськi потоки, свiжi та запашнi, як самi травневi грози. I саме в ту мить почуваєш себе мiцнiшим, стрiмким, як гiрськi потоки.Люди тут стрункi, з вiдвертим обличчям. Як всi чеснi та невтомнi трударi, люблять довго на самотi мрiяти. А мрiяти їм допомагає природа. У красивому краю i мрiяти хочеться…
