Перш за все хочу сказати, що бути українцем – це мій усвідомлений вибір. Я народився в Україні, але моя мама росіянка за паспортом та за станом душі, тому я не можу сказати, що виховувалась в українських традиціях та любов до України мені прищепили з молоком матері. Я зрозумів, що українець вже в старшому віці, коли чітко усвідомив, що таке Україна взагалі.Існує міф, що справжні українці мають їздити на «Запорожці», пити горілку, їсти сало та завжди співати. Я вважаю, що це так само безглуздо, як думати, ніби росіяни водять за собою ведмедів на ланцюгу, грають на балалайці, п’ють чай з самоварів та співають частушки. Бути українцем – це стан душі. Можна жити в Африці, спілкуватись японською мовою, мати австралійське громадянство, одягати футболки з американським прапором, танцювати ірландські танці, але все ж таки бути українцем. А можна пити горілку та їсти сало цілими днями, але не бути українцем ні краплі.Любити свою країну такою якою вона є, з її недоліками та перевагами, любити та підтримувати у складну для неї хвилину, знати її складну історію та поважати її за те, що вона змогла вистояти, витерпіти та до сих пір змушена терпіти знущання над собою – це і є бути українцем.Я українець, бо люблю Україну, із задоволенням читаю твори Тараса Шевченка, вболіваю за «Динамо Київ» та братів Кличко, люблю українську мову, українських поетів, українських хлопців, українські яблука, українську природу, українську музику, люблю носити вишиванку, люблю кольори нашого прапору та те, що вони означають, знаю напам’ять гімн України і, співаючи його, плачу від гордості за нашу країну. Та для того, щоб бути українцем достатньо було б і перших слів. Щиро любити Україну та відчувати її - цього досить для того, щоб бути справжнім Українцем.
