Стоїть на галявині зажурений клен. Він — немов хлопець, який загубив свою дівчину. Його міцні ніжні руки то опускаються до землі, то знову піднімаються до блакитних просторів. Здається, що горе кленове дуже велике. Якщо придивитися ближче, то можна побачити великі краплини сліз, що спадають додолу. Пташки втішають свого вірного друга веселими піснями. Але ніщо не може розвіяти смутку, що застиг на обличчі молодого витязя. Прислухайтесь! Ніби жалісні звуки линуть. Це шумить-шепоче листя. Мов майстерні витинанки, крутяться кленові листки на тоненьких гілочках, лопотять на вітрі. Смуток хилить деревце, проте зламати не може. Міцний високий стовбур міцно входить корінням у землю. А сумував клен за молодою берізкою, яку нещодавно зрубали. Не сумуй, клене, бо біля молодого пеньочка проростуть білокорі гілочки і знову торкатимуться твоїх гілочок.
Пташки втішають свого вірного друга веселими піснями. Але ніщо не може розвіяти смутку, що застиг на обличчі молодого витязя.
Прислухайтесь! Ніби жалісні звуки линуть. Це шумить-шепоче листя. Мов майстерні витинанки, крутяться кленові листки на тоненьких гілочках, лопотять на вітрі. Смуток хилить деревце, проте зламати не може. Міцний високий стовбур міцно входить корінням у землю.
А сумував клен за молодою берізкою, яку нещодавно зрубали.
Не сумуй, клене, бо біля молодого пеньочка проростуть білокорі гілочки і знову торкатимуться твоїх гілочок.