На дуже далекій Півночі, де зима панує цілий рік, було Снігове містечко. І жили там невеличкі снігові люди. А чому снігове? Бо більше нічого не було, з чого можна було побудувати собі домівки. Так і жили снігові люди у хатинках зі снігу. Та їм зовсім не було холодно. Щоб зігрітися, вони пили тепле какао. А вогнище палили на великій міській площі, одне для всіх. Для цього Дід Мороз, який жив неподалік, присилав їм в’язанки дрів. А снігові люди у знак подяки допомагали дідусю робити подарунки для дівчаток і хлопчиків. Вони навіть влаштували собі велику майстерню. Саме тут снігові люди виготовляли смачний шоколад, робили кумедних плюшевих ведмежат і машинки на ключиках. Так тривало багато років, доки одного разу напередодні Нового Року не трапилась біда – Дід Мороз захворів. І не просто захворів, а взагалі залишився без сил. А сталось так тому, що діти забули про Новий Рік і не написали листів з бажаними подарунками. Тому в сніговому містечку скоро зник вогонь, а майстерня припинила роботу. Снігові люди не знали, чим до Діду Морозу. Аж поки одна маленька снігова дівчинка не порадила зробити багато сніговиків і відправити їх по всьому світу, щоб ті нагадали малюкам, хлопчикам і дівчаткам, про Новий Рік, Діда Мороза і подарунки. Мешканці міста працювали кілька днів. Вони зліпили стільки сніговиків, що через добу на подвір’ї кожного будинку була своя снігова баба. Наступного ранку, коли дітлахи вибігли гуляти, вони були у захваті. Адже всі забули, що свята наближаються. Час писати Діду Морозу листи з проханням про подаруночки! Ось так дівчатка і хлопчики згадали про Новий Рік. А посланців Діда Мороза – білих сніговиків, вони оберігали до самої весни. А в сніговому містечку життя продовжувалось – люди жили в будиночках зі снігу, пили тепле какао і робили іграшки. Так, мабуть, і зараз відбувається.
А чому снігове?
Бо більше нічого не було, з чого можна було побудувати собі домівки.
Так і жили снігові люди у хатинках зі снігу.
Та їм зовсім не було холодно.
Щоб зігрітися, вони пили тепле какао.
А вогнище палили на великій міській площі, одне для всіх.
Для цього Дід Мороз, який жив неподалік, присилав їм в’язанки дрів. А снігові люди у знак подяки допомагали дідусю робити подарунки для дівчаток і хлопчиків.
Вони навіть влаштували собі велику майстерню. Саме тут снігові люди виготовляли смачний шоколад, робили кумедних плюшевих ведмежат і машинки на ключиках.
Так тривало багато років, доки одного разу напередодні Нового Року не трапилась біда – Дід Мороз захворів. І не просто захворів, а взагалі залишився без сил.
А сталось так тому, що діти забули про Новий Рік і не написали листів з бажаними подарунками.
Тому в сніговому містечку скоро зник вогонь, а майстерня припинила роботу.
Снігові люди не знали, чим до Діду Морозу.
Аж поки одна маленька снігова дівчинка не порадила зробити багато сніговиків і відправити їх по всьому світу, щоб ті нагадали малюкам, хлопчикам і дівчаткам, про Новий Рік, Діда Мороза і подарунки.
Мешканці міста працювали кілька днів. Вони зліпили стільки сніговиків, що через добу на подвір’ї кожного будинку була своя снігова баба.
Наступного ранку, коли дітлахи вибігли гуляти, вони були у захваті. Адже всі забули, що свята наближаються.
Час писати Діду Морозу листи з проханням про подаруночки!
Ось так дівчатка і хлопчики згадали про Новий Рік. А посланців Діда Мороза – білих сніговиків, вони оберігали до самої весни.
А в сніговому містечку життя продовжувалось – люди жили в будиночках зі снігу, пили тепле какао і робили іграшки.
Так, мабуть, і зараз відбувається.