Ставлячи слова, що в дужках, у потрібному відмінку. ліс. він зачаровує оксамитовим килимом моху, (прозорість) і (незворотність) повітря, неповторною (краса). струнка береза у своєму (одвічне срібло) вітально змахує (шовкова хустина), сосна спроквола погойдує (міцне гілля). а плакуча верба водограйно струменить (зелена коса). вона немов просить з (радість) і (печаль), (гостиність) і (лагідність), явленою в мінливому поклоні: зайди у тінь мою,спочинь!
