Одного разу я пішов гуляти з друзями, забувши про те, що потрібно нагодувати мого цуценяту Жмурка. Я пішов на вулицю і повернувся через дві години. Коли я відкрив двері додому, то побачив, як Жмурко сидить перед дверима і весело дивиться на мене. Я пройшов на кухню і побачив там страшенний гармидар. Все було розкидано, разлито і пожовано. Жмурко, поки мене не було вдома, вирішив знайти собі щось поїсти самостійно. Він розбив три тарілки, скинув усе зі столу та пожував пакет з борошном. Я крикнув: "Жмурко, а ну йди сюди!". Жмурко прийшов і з винуватим обличчям сів на підлогу. Ну хіба можна його отакого журити? Коли я охолонув, то зрозумів, що то була моя вина, що він все порозкидав. Тому я назавжди затямив, що ніколи не треба лишати його вдома самого голодним.
