Дописати твір одного разу ми з мамою (татом, бабусею, дідусем) йшли парком. на лавочках сиділи молоді мами, колиски; заклопотані подіями у світі чоловіки читали газети; грали в шахи пенсіонери; бавилися з онуками бабусі. я вдивлявся(вдивлялася) в їхні обличчя, намагаючись угадати, які вони, ці люди, про що думають, ким працюють чи працювали. раптом мій погляд зупинився на сивій жінці, яка сиділа задумливо й самотньо. - а ти знаєш, це незвичайна жінка, - сказала мама (тато, бабуся, дідусь). така непересічна доля цієї жінки. і мені подумалось, що за звичайною зовнішністю може ховатися людина великої волі й мужності. на завтро надо )
Ця жінка врятувала моєму брату життя,вона відтолкнула мого брата,і сама пригнула під машину.Невже це вона.Як я їй вдячна,ми не бачилися майже 30 років,пішли привітаємося
І вони підішли до неї,і моя мама спитала
- Невже це ти,настю,памьятаеш мене?-Сказала вона і зьявилися деякі сльозинки в її глазах.
-Так памьятаю,скільки часу а ти не змінилася,а я вже така стара-Сказала вона,і відчувалося,що вона дуже засмучена
-щО ТАКЕ,що трапилося в тебе,ти маєм поганий вигляд
-Що сказати,в мені знайшли хворобу невиліковну,ще й мій син вмер,що тут казать
-ОГО,бідненька,а памьятаєте як ви врятували життя моєму брату
-Звісно памьятаю,твій брат був доброю людиною
-Да а щас він працює в банке,деректор банка,може він вам чимось до
-Ні не треба,мені вже нічим вже не до
Але вона всеодно позвонила йому,і на диво,цю хворобу вилікували.Бо брат не забуде,як ця жінка врятувала йому життя,Що сказати,її доля не з простих,не вернути сина так хворобу вилікувати,але біль в сердці ніколи не погасне
...Ось така непересічна доля цієї жінки. І мені подумалось, що за звичайною зовнішністю може ховатися людина великої волі й мужності.