.Скоро в нашому учнівському житті настане переломний момент: ми закінчимо школу й розлетимося хто куди. Тому вже сьогодні кожен із моїх однокласників задумується над вибором життєвого шляху. Ще б пак! Залежно від того, яку путь обере людина, буде визначена її подальша доля. Роздуми про власне майбутнє — це роздуми, де навчатися і працювати. Це вибір певної лінії поведінки, вибір життєвих принципів, визначення особистої системи цінностей... Знаю точно: я хочу бути Людиною. Так, саме Людиною у високому розумінні цього слова. Важко бути щирим, відвертим, порядним з іншими людьми, водночас не забуваючи й про власну індивідуальність та інтереси, вважатися хорошим другом, справжнім фахівцем в обраній професії тощо непросто. Значно легше жити, так би мовити, навмання, йти в "нікуди": сьогодні мені добре, а завтра хоч трава не рости. Образив людину? Нічого, переживе. Засмутив батьків? Якось обійдеться. Зійшов на криву стежку в житті? Так живемо ж один раз! Ні,таке ставлення до життя мені здається поверховим, егоїстичним та безперспективним. Тільки любов до рідних та друзів, дотримання норм моралі може бути запорукою успіху. Що ж до професії, то найбільше мене цікавить робота з людьми. Цей вид діяльності передбачає щоденне спілкування з широким колом чи то учнів, чи то пацієнтів (залежно від фаху). Розумію, щоб давати іншим якісь поради, фундаментальні знання, вказівки, треба довго й наполегливо вчитися, і я готовий до цього. Досі пам'ятаю прочитану в дитинстві повість Григорія Усача "Металіст з 9-Б". Герой твору вирішує стати лікарем, як його батько, що присвятив усе своє життя рятуванню пацієнтів. Хлопець робить вибір усупереч тиску упереджених однокласників, дітей доволі забезпечених батьків. Ці учні цинічно поводяться, не думають про майбутнє, бо впевнені, що батьки все зроблять за них, улаштують куди-небудь. То чи варто хвилюватися? Головний герой, серйозно налаштований обрати правильний життєвий шлях, разюче виділяється на фоні розпещених та самовпевнених однолітків, чим викликає симпатію читачів. Я хочу так само спокійно й упевнено йти до мети, не зважаючи на труднощі, цинізм непорядних людей. Буду наполегливим, адже я переконаний у правильності обраного шляху. Хотілося б, щоб я й усі мої однокласники досягли того, про що мріємо. Дуже добре, що мрії ці різні, несхожі одна на одну, тим цікавіше буде гати, як кожен із нас прокладатиме свою життєву стежку. Я визначився з планами на майбутнє, почуваю себе спокійним і сповненим сил, аби утілювати ці задуми в життя.
Роздуми про власне майбутнє — це роздуми, де навчатися і працювати. Це вибір певної лінії поведінки, вибір життєвих принципів, визначення особистої системи цінностей... Знаю точно: я хочу бути Людиною. Так, саме Людиною у високому розумінні цього слова. Важко бути щирим, відвертим, порядним з іншими людьми, водночас не забуваючи й про власну індивідуальність та інтереси, вважатися хорошим другом, справжнім фахівцем в обраній професії тощо непросто. Значно легше жити, так би мовити, навмання, йти в "нікуди": сьогодні мені добре, а завтра хоч трава не рости. Образив людину? Нічого, переживе. Засмутив батьків? Якось обійдеться. Зійшов на криву стежку в житті? Так живемо ж один раз! Ні,таке ставлення до життя мені здається поверховим, егоїстичним та безперспективним. Тільки любов до рідних та друзів, дотримання норм моралі може бути запорукою успіху.
Що ж до професії, то найбільше мене цікавить робота з людьми. Цей вид діяльності передбачає щоденне спілкування з широким колом чи то учнів, чи то пацієнтів (залежно від фаху). Розумію, щоб давати іншим якісь поради, фундаментальні знання, вказівки, треба довго й наполегливо вчитися, і я готовий до цього. Досі пам'ятаю прочитану в дитинстві повість Григорія Усача "Металіст з 9-Б". Герой твору вирішує стати лікарем, як його батько, що присвятив усе своє життя рятуванню пацієнтів. Хлопець робить вибір усупереч тиску упереджених однокласників, дітей доволі забезпечених батьків. Ці учні цинічно поводяться, не думають про майбутнє, бо впевнені, що батьки все зроблять за них, улаштують куди-небудь. То чи варто хвилюватися?
Головний герой, серйозно налаштований обрати правильний життєвий шлях, разюче виділяється на фоні розпещених та самовпевнених однолітків, чим викликає симпатію читачів. Я хочу так само спокійно й упевнено йти до мети, не зважаючи на труднощі, цинізм непорядних людей. Буду наполегливим, адже я переконаний у правильності обраного шляху.
Хотілося б, щоб я й усі мої однокласники досягли того, про що мріємо. Дуже добре, що мрії ці різні, несхожі одна на одну, тим цікавіше буде гати, як кожен із нас прокладатиме свою життєву стежку.
Я визначився з планами на майбутнє, почуваю себе спокійним і сповненим сил, аби утілювати ці задуми в життя.