Нашому селу літ триста п'ятдесят, різні версії є про його назву.
Що чумаки возили сіль із Криму й заїжджали часто у корчму. І що перший переселенець дав назву свою. Що княгиня Софія Кантимирівна правила нашим селом. Мала маєток, Роганку-річку, а в ній карасі, і лини, й окуні. І церква теж була. І люди добрі, прості, роботящі, умілі та тямущі. І пісня сходила із уст сама.
Мала Рогань, так звуть моє село, зручно примостилося біля швидкоплинної річки, затіненої верболозами.
Це частина моєї рідної Вітчизни, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. Село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим.
У ньому я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя.
Дуже гарне село навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах.
Через усе село в'юнко в'ється, мов стрічка, бруківка-шлях, що єднає нас і місто Харків.
Я живу і снюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу, дороговказ і майбуття моє.
Я уособлюю Малороганську землю, що повнить світлом наш небокрай, чесних, порядних людей і є дивом калиновим, чарами барвмінковими...
Моє село
Маленька крапелька величної держави —
моє село, багато є таких!
Зазнало лиха, бідувань і слави
Воно живе і вічно буде жить!
Нашому селу літ триста п'ятдесят, різні версії є про його назву.
Що чумаки возили сіль із Криму й заїжджали часто у корчму. І що перший переселенець дав назву свою. Що княгиня Софія Кантимирівна правила нашим селом. Мала маєток, Роганку-річку, а в ній карасі, і лини, й окуні. І церква теж була. І люди добрі, прості, роботящі, умілі та тямущі. І пісня сходила із уст сама.
Мала Рогань, так звуть моє село, зручно примостилося біля швидкоплинної річки, затіненої верболозами.
Це частина моєї рідної Вітчизни, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. Село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим.
У ньому я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя.
Дуже гарне село навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах.
Через усе село в'юнко в'ється, мов стрічка, бруківка-шлях, що єднає нас і місто Харків.
Я живу і снюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу, дороговказ і майбуття моє.
Я уособлюю Малороганську землю, що повнить світлом наш небокрай, чесних, порядних людей і є дивом калиновим, чарами барвмінковими...