Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма. Коли я трохи підріс, то запитав у дідуся, хто ж є той чоловік, який написав ці чудові рядки? І тоді дідусь розповів мені сумну й водночас піднесену історію зростання великого Кобзаря — нашого національного генія. Пізніше я почав глибше цікавитись творчістю Шевченка й зрозумів, що Тарас Григорович поєднав у своїй особі риси, взагалі притаманні українській нації. Із захватом я читав його “Щоденник”, написаний у роки заслання й повернення. Ох і людина ж це була! Справжній чоловік, схильний до простих земних веселощів, і водночас справжній мислитель. Якби хоч один з тисячі моїх співвітчизників мав лише краплю Кобзаревих чеснот! Хоча й мають, але не вміють поки що скористатися ними…
