Моя родина пишається нашим фруктовим садом. Його садили кілька поколінь нашого роду. Сад упритул підступає до будинку — теж дуже старого. У вікна заглядають вишневі дерева. Можна дотягтися рукою з вікна і нарвати жменьку вишень. В інше вікно скребеться яблунька. Є в нашому саду грушеві, абрикосові, сливові дерева. Коли вони цвітуть, у кімнату ллється не тільки аромат, але й світло. У саду привілля бджолам, метеликам, не кажучи вже про птахів. УЯ підійшов до яблуні, де був прикріплений ще один новий пташиний будиночок. Виявилося, що і він став заселений. От чудеса! Я поспішив з радісною звісткою додому. А в обід ми накрили просто в саду стіл і влаштували маленьке сімейне свято на честь прильоту шпаків. нашому саду вже давно оселилися шпаки. Шпаківні для цих співучих перелітних птахів робив мій дід, коли сам був не набагато старший мене. Вони потемніли від дощів і часу й постаріли. От і вирішили ми з батьком зробити нові шпаківні. Кілька днів стругали, пиляли, збивали дощечки. Вийшли ладні житла для шпаків. Квапилися закріпити їх на дереві до прильоту птахів. Старі шпаківні зняли й поклали в сараї. Йшли дні, у сусідських шпаківнях уже щосили господарювали пернаті, а наші пустували. "Напевно, ми щось не так зробили", — міркували ми з батьком. Я часто виходив у сад і з надією дивився на шпаківню. Одного разу якийсь шпак присів неподалік від будиночка на гілці. Здається, до нього от-от прилетить подруга, і вони займуть житло, що пустує. Однак шпак посидів і полетів хтозна-куди. "А що коли ми повернемо на місце старі шпаківні?" — звернувся я до тата. Він погодився зі мною. І незабаром у цих шпаківнях закипіло життя: там щосили господарювали шпаки. Нові будиночки теж залитися. Ми вже не чекали, що в них хтось оселиться. Одного разу я випадково кинув погляд на нову шпаківню і зупинився як укопаний: відтіля доносилися голоси шпаків! Вони то вилітали зі свого житла, то поверталися.
нашому саду вже давно оселилися шпаки. Шпаківні для цих співучих перелітних птахів робив мій дід, коли сам був не набагато старший мене. Вони потемніли від дощів і часу й постаріли. От і вирішили ми з батьком зробити нові шпаківні. Кілька днів стругали, пиляли, збивали дощечки. Вийшли ладні житла для шпаків. Квапилися закріпити їх на дереві до прильоту птахів. Старі шпаківні зняли й поклали в сараї. Йшли дні, у сусідських шпаківнях уже щосили господарювали пернаті, а наші пустували. "Напевно, ми щось не так зробили", — міркували ми з батьком. Я часто виходив у сад і з надією дивився на шпаківню. Одного разу якийсь шпак присів неподалік від будиночка на гілці. Здається, до нього от-от прилетить подруга, і вони займуть житло, що пустує. Однак шпак посидів і полетів хтозна-куди. "А що коли ми повернемо на місце старі шпаківні?" — звернувся я до тата. Він погодився зі мною. І незабаром у цих шпаківнях закипіло життя: там щосили господарювали шпаки. Нові будиночки теж залитися. Ми вже не чекали, що в них хтось оселиться. Одного разу я випадково кинув погляд на нову шпаківню і зупинився як укопаний: відтіля доносилися голоси шпаків! Вони то вилітали зі свого житла, то поверталися.