Мати стояла на порозі, притуливши сухеньку долоньку ковшиком до чола, і міряла очима далечінь прибитої курявою польової дороги, вздовж узбіччя наче отороченої до самого обрію посохлою травою, котра за декілька місяців засухи встигла забути, що таке дощ; стояла довго, мовби терпінням своїм ви винагороди чи то від розпечених небес, чи то від ненапоєної землі, аж поки зрештою не відчула на щоці важку вологу краплину, за нею другу, ще одну...ні, здалося
