Поезія… Таке, здавалося б, просте слово в сучасному світі. Але цілий рушій, що здатен розпалити не одне крижане серце. Та чому поезія важлива в житті людини і взагалі чи потрібна людям поезія?
Ми перейшли межу нового тисячоліття – часу потужних інформаційних ресурсів і технологічного прогресу. Сьогодні телебачення та Інтернет увійшли практично в усі сфери життя. І люди почали забувати про естетичні цінності й духовний розвиток. Вже не потрібні книги, не потрібні письменники. На жаль, часто доводиться чути: навіщо оті вірші?
Поезія для мене – це важлива частина життя. Це не просто слово. Це те, що розпалює вогник у моїй душі, змушує сміятися, плакати, насолоджуватись прекрасним. Ви тільки подумайте, скільки естетичних рядків нам подарували неперевершені поети. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка – українські титани, які словом, ніби ділом, стукали в кожні двері, в кожну душу. Саме їх поезія ще з дитинства вчить мене любити Батьківщину, свою сім’ю, бути хорошим другом і сильною особистістю. Кожне їх слово лунає для мене солодкою піснею.
Щемить серце, коли розумієш, що українська поезія втратила свою цінність. Що тепер це лише матеріал підручників у школі. Вчаться вірші напам’ять, та на ранок забуваються. І це неправильно. Бо з ними забувається історія, культура народу. Зникає впевненість у завтрашньому дні.
Тож, пам’ятайте, що саме в багатобарвності й могутності рідного слова живе й процвітає народ. Мистецтво вічне, його не знищити. Просто треба вміти цінувати.
Поезія… Таке, здавалося б, просте слово в сучасному світі. Але цілий рушій, що здатен розпалити не одне крижане серце. Та чому поезія важлива в житті людини і взагалі чи потрібна людям поезія?
Ми перейшли межу нового тисячоліття – часу потужних інформаційних ресурсів і технологічного прогресу. Сьогодні телебачення та Інтернет увійшли практично в усі сфери життя. І люди почали забувати про естетичні цінності й духовний розвиток. Вже не потрібні книги, не потрібні письменники. На жаль, часто доводиться чути: навіщо оті вірші?
Поезія для мене – це важлива частина життя. Це не просто слово. Це те, що розпалює вогник у моїй душі, змушує сміятися, плакати, насолоджуватись прекрасним. Ви тільки подумайте, скільки естетичних рядків нам подарували неперевершені поети. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка – українські титани, які словом, ніби ділом, стукали в кожні двері, в кожну душу. Саме їх поезія ще з дитинства вчить мене любити Батьківщину, свою сім’ю, бути хорошим другом і сильною особистістю. Кожне їх слово лунає для мене солодкою піснею.
Щемить серце, коли розумієш, що українська поезія втратила свою цінність. Що тепер це лише матеріал підручників у школі. Вчаться вірші напам’ять, та на ранок забуваються. І це неправильно. Бо з ними забувається історія, культура народу. Зникає впевненість у завтрашньому дні.
Тож, пам’ятайте, що саме в багатобарвності й могутності рідного слова живе й процвітає народ. Мистецтво вічне, його не знищити. Просто треба вміти цінувати.
Объяснение: