творчості Т. Г. Шевченка багато уваги приділялось і долі жінки: їх безправність, беззахисність, трагізм долі — завжди хвилював поета. Можливо, тому, що рано пішла з життя його матір, можливо, тому, що доля коханої Оксани тяжко зранила душу поета, можливо, тому, що була тяжкою доля його сестер.
У поемі "Наймичка", яку поет написав 1845 року, розповідається про долю Ганни — матері, яка не в змозі виростити сама дитя, підкидає сина багатим бездітним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути біля своєї дитини, хоч і не маючи можливості сказати, що вона його мати.
Коли в класі вчителька читала цю поему Т. Шевченка, було тихо, всіх схвилювала доля Ганни.
Слухаючи поему, я була вражена силою материнської любові. Як же вміла Ганна глибоко любити, яку мала велику силу волі! Адже вона ніколи не думала про себе — всю себе віддала синові. Ганна любила сина мовчки, і він відчував її любов, дивуючись із почуттів сторонньої, як він вважав, жінки.
Мені боліло серце, коли Ганна відмовилася бути за матір Маркові на весіллі, хоча й розумію, як би їй це було нестерпно.
Коли читали рядки поеми про останнє повернення Ганни з Києва, я була схвильована тим, якою доброю жінкою була Ганна, як вона любила не тільки Марка, а і його дружину, і його дітей. Мені здається, що якби Ганна розповіла Маркові раніше, що вона — його матір, то все у них було б добре. Я впевнена, що Марко зрозумів би свою рідну матір, більше того — він захоплювався би нею, її вчинком.
творчості Т. Г. Шевченка багато уваги приділялось і долі жінки: їх безправність, беззахисність, трагізм долі — завжди хвилював поета. Можливо, тому, що рано пішла з життя його матір, можливо, тому, що доля коханої Оксани тяжко зранила душу поета, можливо, тому, що була тяжкою доля його сестер.
У поемі "Наймичка", яку поет написав 1845 року, розповідається про долю Ганни — матері, яка не в змозі виростити сама дитя, підкидає сина багатим бездітним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути біля своєї дитини, хоч і не маючи можливості сказати, що вона його мати.
Коли в класі вчителька читала цю поему Т. Шевченка, було тихо, всіх схвилювала доля Ганни.
Слухаючи поему, я була вражена силою материнської любові. Як же вміла Ганна глибоко любити, яку мала велику силу волі! Адже вона ніколи не думала про себе — всю себе віддала синові. Ганна любила сина мовчки, і він відчував її любов, дивуючись із почуттів сторонньої, як він вважав, жінки.
Мені боліло серце, коли Ганна відмовилася бути за матір Маркові на весіллі, хоча й розумію, як би їй це було нестерпно.
Коли читали рядки поеми про останнє повернення Ганни з Києва, я була схвильована тим, якою доброю жінкою була Ганна, як вона любила не тільки Марка, а і його дружину, і його дітей. Мені здається, що якби Ганна розповіла Маркові раніше, що вона — його матір, то все у них було б добре. Я впевнена, що Марко зрозумів би свою рідну матір, більше того — він захоплювався би нею, її вчинком.