Ходить птиця по садку і співа: “Ку-ку-рі-ку!” (М.Познанська.) “Дзум-дзум-дзум!” – дзвенить сопілка. Це прокинулася бджілка. (Н.Забіла.) А гусак до мене: “Ш-ши, звідси, хлопче, поспіши!” (В.Паронова.) Тих коралів у індика низка он яка велика! “Гел-гел-гел! – кричить індик, - Без коралів я не звик!” (А.Григорук.) А завзятий дятел: “Стук!”- гострить дзьобика об сук. (В.Крищенко.)
Текст
В якийсь момент острів затихав. Але тиша німувала недовго, її проламував найнахабніший, найсміливіший, найбезталанніший голос. Мабуть, володар того голосу знав, що в інший час його ніхто не слухатиме. «Дзінь-дюр, дзінь-дюр-тьох», — оце і вся пісня. Поспішливо обзивався в другому кінці острова інший, трохи вдатніший, але теж невисокого польоту співак. Мабуть, брався вчити нездару. «Тьох-тьох, дзінь, лясь-лясь». Тоді враз, мабуть ображені, зривалися кілька... Тут перемішалися всі школи, тут змагалося безліч напрямків. І аж тоді, десь посередині острова, мабуть, на білій грушці, озивався справжній маестро. І хоч на ту мить острів дзвенів од співу, його пісня не губилася. Він озивався мовби ліниво, знехотя: тіох-тіох. Тоді захоплювався, віддавався на волю власного співу й бив у небо дзвінко, аж вставала в берегах луна: тіур-тіур-тіур, фіть-фіть-фіть, лясь-лясь-лясь-лясь! І цим останнім звуком запечатував вуха. — Народний! — сказав Ратушний, і Дащенко посміхнувся.
Вибирай, що сподобалося найбільш
Вірш
Ух і Ох
Ми на груші, —
Ух!
Раптом чуєм:
—Гух! Потім тільки
—Гець!
Що воно за грець?
Подивились:
— Ox!
To ми далі вдвох! (Г. Бойко.)
Ходить птиця по садку і співа: “Ку-ку-рі-ку!” (М.Познанська.) “Дзум-дзум-дзум!” – дзвенить сопілка. Це прокинулася бджілка. (Н.Забіла.) А гусак до мене: “Ш-ши, звідси, хлопче, поспіши!” (В.Паронова.) Тих коралів у індика низка он яка велика! “Гел-гел-гел! – кричить індик, - Без коралів я не звик!” (А.Григорук.) А завзятий дятел: “Стук!”- гострить дзьобика об сук. (В.Крищенко.)
Текст
В якийсь момент острів затихав. Але тиша німувала недовго, її проламував найнахабніший, найсміливіший, найбезталанніший голос. Мабуть, володар того голосу знав, що в інший час його ніхто не слухатиме. «Дзінь-дюр, дзінь-дюр-тьох», — оце і вся пісня. Поспішливо обзивався в другому кінці острова інший, трохи вдатніший, але теж невисокого польоту співак. Мабуть, брався вчити нездару. «Тьох-тьох, дзінь, лясь-лясь». Тоді враз, мабуть ображені, зривалися кілька... Тут перемішалися всі школи, тут змагалося безліч напрямків. І аж тоді, десь посередині острова, мабуть, на білій грушці, озивався справжній маестро. І хоч на ту мить острів дзвенів од співу, його пісня не губилася. Він озивався мовби ліниво, знехотя: тіох-тіох. Тоді захоплювався, віддавався на волю власного співу й бив у небо дзвінко, аж вставала в берегах луна: тіур-тіур-тіур, фіть-фіть-фіть, лясь-лясь-лясь-лясь! І цим останнім звуком запечатував вуха. — Народний! — сказав Ратушний, і Дащенко посміхнувся.