Я чую мами пісню колискову, Хоч йдуть невпинно зграєю роки… А на стіні у хаті, як підкови, Як крила птахів – білі рушники. Вона з любов`ю кожен вишивала, А за вікном – і місяць, і зірки… Молилась Богу, шила і співала, І птахи оживали з-під руки… Складала чемно хрестики крилаті, Червоні, білі, сині, – золоті! І стільки їх було у нашій хаті, Таких я більш не бачила в житті. На рушниках тих мальви оживали, І маки, і жоржини, й сокирки… І серед них – птахи її співали, Здавалось, з неба падали зірки… Ті рушники у хаті – наче диво, Вони з стіни до мене гомонять. Із ними в хаті затишно й красиво, – Неначе в душу зграями летять… Не сама сочиняла!
"Не беріть із зеленого лугу верби ..."(Олександр Олесь)
Не беріть із зеленого лугу верби Ні на жовті піски, ні на скелі, Бо зів'яне вона від жаги і журби По зеленому лугу в пустелі…
І сосни не несіть на зелені луги, Бо вона засумує в долині І засохне в воді від палкої жаги І нудьги по далекій вершині…
Верба стоїть хиляється,
І пережожі її всміхаються
Від неї неможна відвести очей
Я пам'ятаю, як ми її саджали,
Вона була така маленька,
А зараз дуже величезна
ЇЇ гілки дуже чудові,
І сама вона пречудова
Краще не має у світі
Наступає вербне воскресіння
Ми зриваємо кілька гілок,
Для того, щоб поставити у вазу.
Я чую мами пісню колискову,
Хоч йдуть невпинно зграєю роки…
А на стіні у хаті, як підкови,
Як крила птахів – білі рушники.
Вона з любов`ю кожен вишивала,
А за вікном – і місяць, і зірки…
Молилась Богу, шила і співала,
І птахи оживали з-під руки…
Складала чемно хрестики крилаті,
Червоні, білі, сині, – золоті!
І стільки їх було у нашій хаті,
Таких я більш не бачила в житті.
На рушниках тих мальви оживали,
І маки, і жоржини, й сокирки…
І серед них – птахи її співали,
Здавалось, з неба падали зірки…
Ті рушники у хаті – наче диво,
Вони з стіни до мене гомонять.
Із ними в хаті затишно й красиво, –
Неначе в душу зграями летять… Не сама сочиняла!
"Не беріть із зеленого лугу верби ..."(Олександр Олесь)
Не беріть із зеленого лугу верби
Ні на жовті піски, ні на скелі,
Бо зів'яне вона від жаги і журби
По зеленому лугу в пустелі…
І сосни не несіть на зелені луги,
Бо вона засумує в долині
І засохне в воді від палкої жаги
І нудьги по далекій вершині…
Верба стоїть хиляється,
І пережожі її всміхаються
Від неї неможна відвести очей
Я пам'ятаю, як ми її саджали,
Вона була така маленька,
А зараз дуже величезна
ЇЇ гілки дуже чудові,
І сама вона пречудова
Краще не має у світі
Наступає вербне воскресіння
Ми зриваємо кілька гілок,
Для того, щоб поставити у вазу.