Жив на світі іменник. Він був дуже гарний, до людям називати речі своїми іменами. Усі любили іменник та поважали його за цю службу, але іноді він почував себе в реченнях дуже самотньо. Частіше всього сумував іменник тоді, коли ним користувалися маленькі діти, що не знали ще досить слів, аби складати великі речення. Тоді він кликав на до свого друга - прикметника. Коли прикметник приходив, то речення ураз ставало цікавішим та гарнішим. Іграшки ставали не просто іграшками, а цікавими. Дівчатка не просто дівчатками, а красивими. Вони допомагають одне одному постійно.
Одного сонячного ранку, коли ще учні не прийшли дошколи, вискочили з кноги два слова: іменник та прикметник. Але один учень це побачив! Видно самий перший у клас зайшов! Почув їхню розмову, от і прикметник каже:
- Привіт, Прикметнику!
- Привіт і тобі ,Іменнику!
- Що ж ти так рано вискочив із книги? Ще урок і не почався!
- Еее.. Забув я все , та вирішив у когось запитатися про себе!
- Я про тебе знаю! Ти Прикметник, самостійна частина мови. Відповідаєш на питання: який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї? Ось наприклад: сміливий, щаслива, зелене, Васине, батькова, братове. Ти ще поділяєшся на розряди якісні, відносні та присвійні.
А тепер, розкажи про мене, а то так старанно про тебе розповідав, що й про себе забувся!
- Ти іменник. самостійна частина мови. відповідаєш на питання що?хто? Ось наприклад: стіл, зима, весна , дощ...
-Дякую тобі, я тепер підготувався до уроку.
-Взаємно!
Ось таку розмову підслухав школяр, віднині вчиться на одні 12 ! Бо його навчили забудькуваті 2 самостійні частини мови: іменниу та прикметник!
Жив на світі іменник. Він був дуже гарний, до людям називати речі своїми іменами. Усі любили іменник та поважали його за цю службу, але іноді він почував себе в реченнях дуже самотньо. Частіше всього сумував іменник тоді, коли ним користувалися маленькі діти, що не знали ще досить слів, аби складати великі речення. Тоді він кликав на до свого друга - прикметника. Коли прикметник приходив, то речення ураз ставало цікавішим та гарнішим. Іграшки ставали не просто іграшками, а цікавими. Дівчатка не просто дівчатками, а красивими. Вони допомагають одне одному постійно.
Одного сонячного ранку, коли ще учні не прийшли дошколи, вискочили з кноги два слова: іменник та прикметник. Але один учень це побачив! Видно самий перший у клас зайшов! Почув їхню розмову, от і прикметник каже:
- Привіт, Прикметнику!
- Привіт і тобі ,Іменнику!
- Що ж ти так рано вискочив із книги? Ще урок і не почався!
- Еее.. Забув я все , та вирішив у когось запитатися про себе!
- Я про тебе знаю! Ти Прикметник, самостійна частина мови. Відповідаєш на питання: який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї? Ось наприклад: сміливий, щаслива, зелене, Васине, батькова, братове. Ти ще поділяєшся на розряди якісні, відносні та присвійні.
А тепер, розкажи про мене, а то так старанно про тебе розповідав, що й про себе забувся!
- Ти іменник. самостійна частина мови. відповідаєш на питання що?хто? Ось наприклад: стіл, зима, весна , дощ...
-Дякую тобі, я тепер підготувався до уроку.
-Взаємно!
Ось таку розмову підслухав школяр, віднині вчиться на одні 12 ! Бо його навчили забудькуваті 2 самостійні частини мови: іменниу та прикметник!