Іноді вона не жувала, а лежала, підібгавши ноги, і, вгледівши кривдників, одверталася чи навіть заплющувала очі й удавала, що спить. Тоді навіть найвправнішим передражнювачам не вдавалося витягнути з неї ні звуку. Хлопці, розсердившися на таку неувагу, кричали: «Мань-ка! Манька!» - і показували язики. Почувши своє ім’я, тварина трохи здригалась і швидко обдивлялася весь гурт, а далі знов заплющувала очі й усі подальші спроби викликати її зацікавленість зневажала.
Увечері, у постелі, я уявляв козу саму обіч дороги в місячному сяйві і в цілковитій тиші. Я розумів, що в неї десь має бути хазяїн, який забирає її на ніч додому,— та все одно серце мені щеміло. І ось одного такого вечора я вирішив визволити козу з рабства.
Коли до мене зайшли друзі, щоб разом іти на річку, план визволення кози був уже готовий. Пройшовши з усіма півдороги, я сказав, що забув удома надувний рятівний круг, без якого мені купатися не дозволялося. При свідках я одв’язувати козу не хотів, боячись, що цей мій душевний порух викличе кепкування товаришів.
Я побіг додому, вхопив свій рятівний круг і пішов назад, наперед тішачись і вимальовуючи в уяві вдячні погляди приреченої на постійне кружляння навколо свого кілочка безсловесної тварини.
Вона і уявити не могла, яка приємна несподіванка на неї чекає. Коза не змінила своєї набутої життєвим досвідом поведінки і тоді, коли я підійшов упритул. Тепер я розумію: вона була набагато хитріша за мене й не така вже зобиджена долею, як уявлялося мені — довірливому й наївному.
Підтримуючи однією рукою круг, щоб він не зсунувся, я другою спробував розв’язати вузол на кілку — до кози наближатись я побоювався. Потім здогадався, що вирвати його із землі буде значно простіше.
Козу зацікавили мої дії, і вона спідлоба позирала на мене
Іноді вона не жувала, а лежала, підібгавши ноги, і, вгледівши кривдників, одверталася чи навіть заплющувала очі й удавала, що спить. Тоді навіть найвправнішим передражнювачам не вдавалося витягнути з неї ні звуку. Хлопці, розсердившися на таку неувагу, кричали: «Мань-ка! Манька!» - і показували язики. Почувши своє ім’я, тварина трохи здригалась і швидко обдивлялася весь гурт, а далі знов заплющувала очі й усі подальші спроби викликати її зацікавленість зневажала.
Увечері, у постелі, я уявляв козу саму обіч дороги в місячному сяйві і в цілковитій тиші. Я розумів, що в неї десь має бути хазяїн, який забирає її на ніч додому,— та все одно серце мені щеміло. І ось одного такого вечора я вирішив визволити козу з рабства.
Коли до мене зайшли друзі, щоб разом іти на річку, план визволення кози був уже готовий. Пройшовши з усіма півдороги, я сказав, що забув удома надувний рятівний круг, без якого мені купатися не дозволялося. При свідках я одв’язувати козу не хотів, боячись, що цей мій душевний порух викличе кепкування товаришів.
Я побіг додому, вхопив свій рятівний круг і пішов назад, наперед тішачись і вимальовуючи в уяві вдячні погляди приреченої на постійне кружляння навколо свого кілочка безсловесної тварини.
Вона і уявити не могла, яка приємна несподіванка на неї чекає. Коза не змінила своєї набутої життєвим досвідом поведінки і тоді, коли я підійшов упритул. Тепер я розумію: вона була набагато хитріша за мене й не така вже зобиджена долею, як уявлялося мені — довірливому й наївному.
Підтримуючи однією рукою круг, щоб він не зсунувся, я другою спробував розв’язати вузол на кілку — до кози наближатись я побоювався. Потім здогадався, що вирвати його із землі буде значно простіше.
Козу зацікавили мої дії, і вона спідлоба позирала на мене