Поставити розділові знаки:
На подвір’ї було вже зовсім видно хоч сонце ще не зійшло. Схід палав
рожевими фарбами в глибині неба пливли легенькі хмаринки. Не вперше
Мишко прокидався рано. Не раз схід сонця заставав його на річці. Та хіба був
тоді час дивитись на рожеві заграви на безкрає небо на оці хмаринки кучеряві
й рухливі! Перед очима тремтіли прозорі хвилі а по них стрибав сонячним
зайчиком поплавець з гусячої пір’їнки. Десь там у незмірній глибині теж
синіло небо пливли хмари тремтіли рожеві сонячні стрічки. Але Мишко
тільки й знав свій поплавець і не зводив з нього очей.
Йому здалося що лише тепер він уперше побачив навколишній світ в
усій його неосяжній красі і ці гарячі барви літнього ранку і це чудове небо і
вербу і старі вкриті зеленим мохом ворота і велетенський осокір. Яке воно
все чудове яке рідне близьке серцю!
На подвір’ї було вже зовсім не видно, хоч сонце ще не зійшло. Схід палав
рожевими фарбами; в глибині неба пливли легенькі хмаринки. Не вперше
Мишко прокидався рано. Не раз схід сонця заставав його на річці. Та хіба був
тоді час дивитись на рожеві заграви, на безкрає небо, на оці хмаринки кучеряві
й рухливі! Перед очима тремтіли прозорі хвилі, а по них стрибав сонячним
зайчиком поплавець з гусячої пір’їнки. Десь там, у незмірній глибині теж
синіло небо, пливли хмари, тремтіли рожеві сонячні стрічки. Але Мишко
тільки й знав свій поплавець і не зводив з нього очей.
Йому здалося що лише тепер він уперше побачив навколишній світ в
усій його неосяжній красі - і ці гарячі барви літнього ранку, і це чудове небо, і
вербу, і старі вкриті зеленим мохом ворота, і велетенський осокір. Яке воно
все чудове, яке рідне, близьке серцю!
ответ: На подвір’ї було вже зовсім видно, хоч сонце ще не зійшло. Схід палав
рожевими фарбами, в глибині неба пливли легенькі хмаринки. Не вперше
Мишко прокидався рано. Не раз схід сонця заставав його на річці. Та хіба був
тоді час дивитись на рожеві заграв, на безкрає небо, на оці хмаринки кучеряві
й рухливі! Перед очима тремтіли прозорі хвилі, а по них стрибав сонячним
зайчиком поплавець з гусячої пір’їнки. Десь там у незмірній глибині теж
синіло небо, пливли хмари, тремтіли рожеві сонячні стрічки. Але Мишко
тільки й знав свій поплавець і не зводив з нього очей.
Йому здалося що лише тепер він уперше побачив навколишній світ в
усій його неосяжній красі, і ці гарячі барви літнього ранку, і це чудове небо, і
вербу, і старі вкриті зеленим мохом ворота, і велетенський осокір. Яке воно
все чудове, яке рідне близьке серцю!
Объяснение: